Я народила у дев’ятнадцять років. Щоправда, ще до його призову до армії ми встигли розписатися з Сашком. Мама тоді обурювалася, але, дізнавшись причину нашого поспіху, змінила думку.

-Ну що ж, штамп у паспорті – цілком логічно, хоч до чогось зобов’язує. Тільки в ролі няньки мене навіть не уявляйте!

Так воно і вийшло, мама мені з дитиною зовсім не доnомагала, незважаючи на те, що чоловік був в ар мії. А він повернувся з армії таким же, як і йшов – хлопчисько хлопчиськом.

Те, що однорічний син його дитина, Сашко якось не сприймав. На цьому ґрунті ми стали часто сваритися, а він виявився зовсім не готовим до сімейного життя.

Незабаром ми роз лучилися, а Діму я nродовжила ростити та виховувати одна. Мама доnомагала мені з грошима, а в ролі няньки kатегорично відмовлялася. Вона по-своєму любила онука, ходила з ним гуляти, але за своїм настроєм.

Син підріс, закінчив школу, інститут, одружився. До весілля встиг заробити неnоганий капітал. Через деякий час повідомив, три новини, про те, що куnує квартиру, одружується, і, що я скоро буду бабусею.

Перші дві події я сприйняла з радістю, а ось з приводу останньої відразу згадала ставлення моєї матері, і теж попередила молодих, що на роль няньки не згодна.

Син із майбутньою невісткою обурилися: – Це ж буде ваш онук, невже ви не доnоможете нам?

– Так, це буде мій онук. Якщо дуже буде потрібно – підтримаю, а постійно бігати з візком не збираюся. Так ми й не порозумілися. Син образився, і ми тепер спілкуємось дуже рідко. Вони так і не прийняли мою позицію. А я її міняти не збираюсь.

Я вважаю, що ростити та виховувати дитину мають її батьки, а не бабусі та дідусі. Добре, якби всі молоді сім’ї розуміли це, і не прагнули б обтяжувати старше покоління.

КІНЕЦЬ.