Після мого сорокового дня народження чоловік сказав, що я не та жінка, про яку він мріяв і пішов до молодиці, залишивши мені і дітям квартиру.

Це були літні канікули, тому я забрала дітей і поїхала в село до мами. Якби ж я знала наперед, що до свого щастя я маю подолати весь цей “чорний” шлях, я б не лила сльози в подушку від безвиході, а діяла б.

Коли я переїхала від батьків в “сусідську” хату мама сказала: “Не було б щастя, якби нещастя не допомогло”. І це чиста правда!

Я жила з чоловіком і виховувала двох хлопчиків. Павлу вже 15 років, а Ярославу шість.

Чоловік багато працював, але цих грошей ніколи нам не вистачало. Про те, що багато нам допомагали батьки, я навіть писати не буду.

Все почалось десь два чи навіть три роки тому.

Ярик пішов у садок, я на роботу (працювала в магазину продавцем). Але постійні “застуди” сина часто заставляли мене відпрошуватися у начальства.

А одного разу все закінчилося звільненням.

Іншу роботу я не шукала, бо розуміла, що це з нашим “графіком” не можливо.

В старшого сина почався складний період. Все я робила щось не те. То їсти не таке приготувала, то не прибрала, як потрібно. Чоловік також вічно злий на мене.

Ярик більше дома ніж в садку, а мені хоч вовком вий, бо всі домочадці і хата на мені.

Я тепер вже розумію, що мені потрібна була підтримка чоловіка, але її не було, були лише причіпки з його боку.

– Десь інші жінки навіть сидячи дома знаходять роботу в інтернеті і гроші заробляють, а ти принцеса на в всьому готовому сидиш. То я маю на вас усіх горбатитись?

Ви собі не уявляєте, як важко мені було жити в цих умовах. Але про розлучення я й не думала. Я так вихована, що шлюб має бути один на все життя.

Але все сталося само собою.

Після мого сорокового ювілею чоловік прийшов додому і сказав, що йде від мене, бо я ніяка не господиня і не жінка.

Квартиру Андрій залишив мені і дітям, але незважаючи на це, ми переїхали жити до моєї мами в село. Це були літні канікули і я думала, що на осінь повернусь, бо школа. А так склалося, що в селі я зустріла своє справжнє кохання.

Антон жив неподалік моїх батьків. Він добрий, милий і чуйний. З ним старший син став спокійнішим, вони проводять разом багато часу.

Я влаштувалась працювати в сільську бібліотеку, хлопці ходять в школу.

Я працюю в селі навіть більше ніж в місті, але почуваюсь я дуже добре, а все тому, що поруч зі мною людина, яка мене цінує і підтримує.

Ось так буває в житті.

Моя мама каже мені: “Не було б щастя, якби нещастя не допомогло.

Джерело