Ми з чоловіком розписалися п’ять років тому. Обидва працювали, жили в орендованій квартирі, особливих проблем не мали. Але я втратила роботу, намагалася підзаробити в інтернеті, проте нормально заробляти там не вдається. Чоловік один не зміг потягнути оренду, і ми змушені були переїхати до його батьків.

І ось тут я зрозуміла, що таке Пекло. Свекруха мені влаштувала «солодке» життя. Вона вимагає проводити генеральне прибирання двокімнатної квартири тричі на тиждень; вона вимагає пилососити стелю.

Свекри (вони обоє, і чоловік, і дружина важать по півтора центнера) жеруть тазами і мені доводиться стояти біля плити чотири години на день.

Причому після цього готування нам із чоловіком може нічого не дістатись. Свекруха повинна знати, де я і що я роблю. Якщо я, сидячи за комп’ютером, намагаюся заробити в мережі, свекруха каже, що я ледарка і тут же знаходить мені заняття. В крайньому випадку змушує мене слухати її лекції на тему, як мені жити.

Я почуваюся Попелюшкою в будинку у мачухи. Я шукаю роботу, згодна на будь-яку, аби йти з дому і не чути свекруху. І що важливо, труїть мене свекруха лише тоді, коли мій чоловік на роботі. Коли він удома, вона до мене не підходить.

Коли я розповідаю чоловікові про поведінку матері, поки його не має вдома, він не вірить. Я тікаю з дому. Сиджу у дворі, на лавочці, чекаючи, поки чоловік повернеться з роботи.

Прошу чоловіка орендувати нам житло та піти з-під опіки свекрухи, він заперечує, що тоді нам не вдасться накопичити на квартиру.

А я згодна все життя мотатися чужими кутами, аби не бачити і не чути свекруху. Я мрію про життя без свекрухи, але розумію, що до цього щонайменше ще три роки мук. Я божеволію. Часом мені здається, що ще тиждень такого життя, і мене точно швидка відвезе в психліkарню.

КІНЕЦЬ.