Мій чоловік Кирило був безробітним уже півроку і не виявляв жодної ініціативи у пошуках нової роботи, покладаючись на туманні обіцянки влаштуватися через знайомого.

Тим часом я підтримувала нас матеріально та помічала тривожні зміни у його поведінці.

Він став байдужим і недбайливим удома, що різко відрізняло його від того чоловіка, за якого я вийшла заміж, і який колись був люблячим і працьовитим.

Здавалося, що наші 14-річні стосунки стрімко розпадаються, і я почувала себе відчуженою та спантеличеною такими змінами.

У свій день народження я повернулася з роботи з надією на приємний сюрприз, але знову застала Кирила в апатичному стані.

На мої спроби відсвяткувати день народження він відповідав скаргами та недобрими звинуваченнями, повністю ігноруючи мій особливий день.

Переповнена образою та розчаруванням, я покинула нашу квартиру і вирушила бродити вулицями міста на самоті, розмірковуючи про крах нашого шлюбу.

Того вечора, так і не дочекавшись від Кирила жодних дій, я вирішила розірвати наш союз.

Враховуючи нашу бездітність, я не бачила сенсу більше терпіти ці стосунки, які не приносять задоволення.

Остаточно переконавшись, що Кирило ніколи не зміниться, я вирішила шукати більш щасливе та насичене життя…

КІНЕЦЬ.