Багато років тому ми дуже вдало kупили однокімнатну квартиру. Зробили там добрий ремонт, kупили дорогі меблі, іноді їздили туди. Коли син отримав диплом із відзнакою – ми подарували йому ключі від цієї квартири.

Чоловік сказав йому, що це для нього – добрий старт. На розширення житла він уже почне працювати сам. Незабаром син одружився, і молодята переїхали жити в цю квартиру. Ось тільки коли невістка переступивши поріг, вона зробила незадоволене обличчя.

А наступного дня сваха натякнула мені, що дітям у цій однодушці буде тісно. А якщо незабаром і дитина наро диться – взагалі місця не буде. Ми, звичайно, зрозуміли натяк: свати пропонували нам помінятися квартирами.

Але чоловік одразу сказав, що цю тему закрито, і ми нікуди зі своєї рідної квартири переїжджати не будемо. Та й узагалі: діти ще молоді, у них усі попереду, і вони самі зможуть заробити собі на велику квартиру.

Я повністю згодна з чоловіком, але невістка не вгамовується. Вона вже втретє влаштовує сkандал чоловікові, демонстративно збирає речі, їде до батьків, а син щоразу купує квіти та їде до неї вибачатися. А наступного дня він приходить до нас і каже: -Нам потрібна велика квартира.

Інакше дружина подасть на розл учення. З одного боку, нам шkода сина. Але ж з іншого боку – він уже чоловік, і сам має вирішувати свої питання.

КІНЕЦЬ.