Не знаю, чому так склалося, та ще з дитинства я була максимально споріднена зі своєю бабусею. Що б в моєму житті не траплялося, я бігла до неї, аби розповісти, послухати мудру пораду у відповідь. Багато що я соромилась розповісти матері, а бабуля – моя найкраща подруга,  якщо можна так сказати. Саме вона перша дізналась про мій поцілунок із хлопцем, що мені подобався. Саме вона потім витирала мені сльози, коли з ним не заладилося.

І коли я вийшла заміж, то знову ж таки стала багато радитися із бабусею. У неї з дідусем за плечима вже було майже сорок років щасливого сімейного життя. То в кого питати, якщо не у неї? Коли я дивилась на їх стосунки, то горіла бажанням також прожити із своїм чоловіком у злагоді до старості. І можливості вийти ось так у 70 років на прогулянку за ручки.

Та для мене стресовий період в сімейному житті почався із настанням вагітності. Мене постійно все дратувало та виводило з себе. Гормони давали про себе знати. А в Дмитра до того ж почався максимально тяжкий період на роботі. Іноземні партнери підганяли з проєктами, він сердився, мало спав і взагалі рідко з’являвся вдома. Мені в той час не вистачало його тепла та любові.

Мене тішила думка, що після народження дитини все має налагодитися. Та все стало дедалі гірше. Маленька Евелінка постійно плакала, заважала спати, я мусила класти її поряд із собою. На ліжку стало тіснувато. І Діма пішов спати до вітальні. Тому, зрозуміло, що ми віддалились один від одного знову.

Я пішла за порадою до бабусі, адже переживала, що діло може дійти до розлучення.

На вихідних ми з Евелінкою зібрались у село в гості до її прабабусі. Спочатку погрались, натішились один одним, а потім доня заснула, а ми пішли на кухню пити чайок та розмовляти.

– Розповідай, мила моя, що трапилося. Що тебе турбує?

Коли я все розповіла, то старенька відразу помахала головою та відповіла:

– Ех ви, молоді люди, нічого в житті не розумієте. Якби менше сиділи в своїх гаджетах, то, може, й діло би якесь було. Якщо боїшся, що піде, то всю ніч тримайся за…

На мить я завмерла через таку паузу. Що вона хоче сказати? Та баба посміхнулась і продовжила:

– Тримай його за руку. Обіймай, гладь, дивись в очі. З дитиною нічого не станеться. Вона поплаче, заспокоїш і буде спати. А от про чоловіка за материнськими справами забувати не потрібно. Саме так я твою маму й виховувала. Не треба робити дитину центром свого Всесвіту. Адже поряд теж є дорогі люди, про яких не можна забувати.

Як добре, що бабуся є у мене і вчасно може наставити мене на правильних шлях.

КІНЕЦЬ.