20 років тому, коли я була ваrітна третьою дитиною , ми з чоловіком відчайдушно сподівалися на дівчинку, адже у нас вже було два хлопчики – Дмитро та Данило.

Незважаючи на всі приготування до народження дівчинки, УЗД не могло підтвердити стать до 8-го місяця ваrітності. Коли настав час, мене відвезли до полоrового будинку, і я все ще дуже сподівалася, що все-таки буде дівчинка.

Мої пологи пройшли відносно спокійно, і коли акушерка радісно повідомила, що народився хлопчик – я не могла втриматись від сл із. Однак, моя радість від того, що я тримаю на руках свого новонародженого сина, не зменшилася.

Наступного ранку мій лікар, Галина, повідомила мені про 17-річну дівчину, яка народила дівчинку і залишила ліkарню. У мене стислося серце при думці про те, що дитину відправлять до дитя чого будинку.

Коли Галина запитала, чи можу я погодувати дитину, я охоче погодилася. Тримаючи дівчинку на руках, я ледве стримувалась від емоцій.

Більше того, коли чоловік побачив цей кадр на власні очі, він за кілька хвилин запропонував удочерити її – і ця пропозиція зігріла моє серце. З благословення лікаря ми взяли додому і новонародженого сина Дениса, і дівчинку, яку назвали Діаною.

Незважаючи на початковий подив, наша сім’я прийняла Діану з розкритими обіймами. Зараз моїй дочці 20 років, вона успішно навчається в університеті, і ми не можемо не відчувати подяки за те кохання, яке вона принесла в наше життя.

Цей досвід навчив мене тому, що справжнє материнство полягає не у народженні, а у вихованні та любові. Ми всі повинні прагнути дарувати свою любов та турботу дітям усього світу.

КІНЕЦЬ.