Під час розмови моя невістка промовилась: “Коли настане восьме число, ми залишимося без гроша”.

Її слова спочатку спантеличили мене, а потім затяглися на кілька днів. Живучи в Чехії вже 15 років, ми з чоловіком та нашими синами-студентами переплели тут своє майбутнє.

Незважаючи на наші витрати, я завжди підтримувала свою маму, намагаючись полегшити її працю з виховання нас із братом самотужки.

Мій брат, який живе в Україні, часто звинувачує інших у своїх труднощах, не бажаючи працювати більше.

Його дружина, яка так само застояла зі шкільної лави, скаржиться, але нічого не змінює, задовольняючись своїм мінімальним побутом.

Коли моя невістка згадала про їхнє плачевне фінансове становище, чекаючи восьмого числа, щоб отримати хоч якесь полегшення, її слова переслідували мене.

Мене осяяло, що моя фінансова допомога матері може опосередковано підтримувати сім’ю мого брата.

Я поцікавився у матері, чому вона направляє мої пожертвування братові.

Вона відповіла: “Як я можу їсти, знаючи, що мій син не може дозволити собі хліб? Їхні борги величезні. Я мати, я допомагаю, де можу.

Чому для тебе це має таке значення?” Це одкровення залишило мене збентеженою.

Я підтримувала її, але мої зусилля опосередковано допомагали моєму братові-дармоїду.

Тепер, знаючи про те, що моя мати зазнає труднощів зі своєю мізерною пенсією, я розмірковую про те, як забезпечити її благополуччя, не заохочуючи безвідповідальність мого брата.

Що ви порадите мені у цій ситуації?

Думаєте, я зобов’язана допомогти брату, будь-що-будь?

КІНЕЦЬ.