Я народила хлопчиків-близнюків, Данила та Богдана. Їхній батько зник ще до їхнього народження, як тільки-но дізнався про вагітність. я вирішила народжувати. Велике дякую моїм батькам, які підтримали мене не тільки морально, але й фінансово.  Батьки живуть в селі, тому з домашніми продуктами проблем нема. 

Живучи на п’ятому поверсі будинку без ліфта, виходити на вулицю з близнюками було нелегким завданням. У дощ чи в спеку я носила їх туди-сюди , обережно жонглюючи продуктами.

Але коли я бачила, як мої хлопчики роблять перші кроки, моє серце наповнювалося радістю, і ми поступово набували більшої самостійності в наших прогулянках.

Деякі завдання вимагали чоловічої руки, як, наприклад, збірка купленого нами нового дивана, який пролежав у розібраному вигляді два місяці, поки хлопці не виросли зі свого ліжечка.

Вирішивши звернутися по допомогу, я вирішила пошукати оголошення .Я  викликала майстра на ім’я Олексій. Він виявився не тільки кваліфікованим, але й чудово ладнав з хлопцями, розважав їх історіями та сміхом, зігріваючи моє серце.

Під час перерви на чай Олексій розповів про своє сімейне життя. Виявляється, він втратив дружину, сина та доньку в аварії 4 роки тому . З того часу він сам.

Наш зв’язок міцнішав, і діти швидко прийняли його як друга. Олексій навчив моїх хлопців їздити на велосипеді. У наступні дні Олексій часто відвідував нас, і час, проведений разом, приносив відчуття щастя і комфорту, незважаючи на життєві труднощі. Мої сини знайшли у ньому батька, якого ніколи не знали.

Вчора Олексій запропонував мені вийти за нього заміж, і я погодилася. Щаслива мама-щасливі діти…Чи не так?

КІНЕЦЬ.