Ми з чоловіком живемо за містом, тут маємо великий двоповерховий будинок. І коли донька вийшла заміж, то привела зятя в нашу хату. Ми віддали молодятам другий поверх, там є простора спальня, ще одна гостьова та балкон. З приданого Василь приніс тільки постіль, матрац та домашні капчики.

От ми сподівалися, що Василь себе проявить як хороший господар, буде нам допомагати в хаті. Бо вже весна, роботи біля дому та на городі багато. Треба і розсаду посадити, дерева побілити, зрізати сулі гілки, все поприбирати.

Однак, все, що зробив Василь за цей місяць – тільки виніс сміття і все. Раз Петро попросив його вивезти деякі речі, то зять почав нарікати:

– Я не буду цей непотріб у машину ставити, ще весь багажник зіпсується. І бензин дорогий!

Тому довелося самотужки вивозити сміття з хати. Донька на таку нахабну поведінку чоловіка закривала очі та всіляко його виправдовувала:

– Мамо, ну Вася на роботі працює, втомлюється. Хай краще відпочине, та допомога нікуди не дінеться.

Мені через такого зятя було соромно навіть сусідкам в очі дивитися. Бо всі ж бачили, поки ми з чоловіком на городі працювали, Василь собі каву на балконі пив. Ну що сказати, дуже мені “пощастило” з таким помічником.

Ми з чоловіком ще не вийшли на пенсію, також працюємо. Але знаходимо час, аби за будинком доглядати, прибирати. Донька, звісно, допомагає. Але це якийсь цирк просто виходить – всі трудяться, крім Василя. Наче ми йому тут якісь прислуги.

Декілька днів тому у нас зламалася пральна машинка. Ще й нікого вдома не було, вода потекла та залила всю кімнату. Добре, що я вчасно додому повернулася та встигла прибрати весь той потоп.

Труси, шкарпетки та якісь рушнички кухонні ще можна помити з милом у раковині. Однак, нас у хаті живе четверо людей, відповідно, такого великого одягу назбиралося чимало. Ну не буду я милом терти джинси чи гольфики.

Тому вирішили з чоловіком купити нову пралку. Ціни зараз на побутову техніку трохи “кусаються”, у нас поки нема таких грошей.

– Василю, в нас пралка зламалася, треба нове купити.

– І чому ви мені про це говорите.

– Як чому? Можеш поїхати в магазин, щось нормальне вибрати. Але щоб не дуже дороге.

– А чому це я повинен вам техніку додому купувати, ще й таку дорогу? Це ваша хата!

Петро так розлютився, що аж чашку об підлогу розбив:

– От я ти взагалі смієш таке говорити? Ми тебе прийняти в родину, як рідного сина, дали дах над головою. А ти зараз відмовляєшся допомагати?

– Ну не тільки я буду користуватися цією пралкою, можу вам гроші у борг позичити.

Ох, який тоді скандал був, я досі не можу ці сварки спокійно згадувати. Мені навіть здалося, що от-от і чоловіки взагалі почнуть битися.

Василь того ж вечора зібрав всі свої речі та поїхав до батьків. А донька плаче, каже, що це ми винні, що через нас Василь взагалі може її покинути.

А я не знаю, як взагалі реагувати на таку поведінку доньки. Ні зі мною, ні з чоловіком не говорить, навіть не вітається зранку. От що нам далі робити? Хіба донька не розуміє, що її Василь справжній трутень та нероба?

КІНЕЦЬ.