Петро Васильович прокинувся в чудовому настрої. Йому снилося щось прекрасне, але згадати, що саме він не зміг, як не намагався.

Однак це було й неважливо, сон закінчився, а чудовий настрій лишився. Хотілося творити добро і робити світ кращим. Такого з Петром Васильовичем ще не було.

Вирішивши, що такому пориву ніяк не можна пропадати, Петро Васильович озирнувся. Дружина гостювала у своєї мами, діти були в таборі, тому творити добро в рамках власної квартири Петру Васильовичу не було для кого. А яке ж це добро, коли нікому від цього не краще?

Нічого! Навколо безліч нещасних людей, у чиє життя Петро Васильович зможе привнести хоч трохи добра. Посміхнувшись своєму рішенню, Петро Васильович швидко вмився, одягнувся і помчав нести добро в цей світ. Навіть каву пити не став.

Перша добра справа йому підвернулася прямо в під’їзді. Від емоцій, що його переповнювали, Петро Васильович вирішив не їхати вниз на ліфті, а пробігтися сходами своїми ногами.

На третьому поверсі йому нагодився перший шанс зробити добру справу. Біля одного із сусідських дверей стояло два пакети, як вирішив для себе Петро Васильович, зі сміттям.

Не роздумуючи ні хвилини, Петро Васильович підхопив пакети і пішов далі сходами. Йому не складно викинути сміття, а людині приємно.

Коли за Петром Васильовичем уже зачинилися вхідні двері, з квартири, біля якої ще недавно стояли пакети, вийшов чоловік. Він здивовано подивився на порожнечу, яку залишили по собі відсутні пакети. Для надійності чоловік навіть поплескав рукою на тому місці, де пакети нещодавно стояли.

Але ні на перший, ні на другий погляд, ні навіть на дотик пакети не виявились. Чоловік безпорадно озирнувся, навіщось піднявся на поверх вище, потім зазирнув на нижній сходовий майданчик, потім сплюнув і зник у квартирі. Обломився його похід на рибалку. Хтось безсоромно вмикнув пакети з наживкою та закускою.

Перший пакет зажадала скоріше виставити з будинку дружина, яка терпіти не могла всіх цих черв’яків та іншу рибальську наживку, а другий пакет чоловік необачно виставив сам, бо там лежала закуска і пляшечка того, що передбачалося закусувати. Чоловік зараз навряд чи зміг би сказати, яка з втрат була трагічнішою для риболовлі.

Але Петро Васильович не знав, яка драма розігралася через його палке бажання облагодіювати оточуючих. Він уже позбувся пакетів і широким кроком рухався вперед, вдихаючи на повні груди якесь по-особливому запашне повітря.

Проходячи повз один із будинків, Петро Васильович мало не зустрівся чолом із драбиною, яка зовсім несподівано виникла на його шляху. Там якраз був кут будинку, а також кущі, що буйно росли, закривали драбину до останнього моменту.

Обійшовши підступну драбину, Петро Васильович закрутив головою на всі боки, намагаючись побачити, хто ж міг тут кинути таку потрібну в господарстві річ. Потенційних господарів поблизу не було.

Петро Васильович потоптався біля драбини хвилин п’ять, але господар за своїм добром так і не з’явився. Тоді Петро Іванович акуратно склав драбину і відтяг її до найближчого під’їзду. Там об неї точно ніхто не буде спотикатися, а коли господар все-таки знайдеться, то швидко знайде своє добро.

Записавши на свій рахунок ще одну добру справу, Петро Васильович обтрусив руки і з задоволеною усмішкою пішов собі далі.

Іванович, слюсар із місцевого ЖЕКу, якому й належало драбина, беззвучно матюкався, безуспішно намагаючись знайти драбину, якою він лише двадцять хвилин тому видерся на козирок магазину.

Беззвучно Іваноч матюкався не від великої внутрішньої культури, а тому, що вчора ходив із приятелями на футбол, де за палкістю душі зірвав голос. Тож висловлювати свої думки вголос у нього найближчим часом не вдасться.

А як тут не сваритися, коли драбину хтось забрав, а без неї спуститися з козирка дуже проблематично. Мало того, що високо, то ще й руки зайняті всякими інструментами.

І на допомогу не покличеш, голосу немає. Іванович з надією дістав з кишені телефон, але одразу заховав, телефон дуже не вчасно розрядився. Іванович погрозив кулаком у спину Петра Васильовича і сів на козирок думу думати, як вибиратися з ситуації, що склалася.

А Петро Васильович ішов далі, завдаючи добро і завдаючи турботи. Він встиг перевести через вулицю стареньку, що чинила опір, яка взагалі нікуди не збиралася, а просто стояла і чекала подругу.

Накинув на місце каналізаційний люк, щоб у нього хтось випадково не провалився. З-під люка почулися обурені голоси, але Петро Васильович їх не чув, бо вже біг на новий подвиг.

Петро Васильович встиг зняти з дерева кота, що спокійно грівся на сонці, який після його відходу заліз назад на те ж дерево, нагодувати біля магазину чиюсь вгодовану собаку, у якої були надто голодні очі і відтягнути в поліцейську ділянку велосипед, який, як Петру Васильовичу здалося, хтось втратив, хоч господар просто заходив у магазин за соком.

Додому Петро Васильович повернувся дуже втомленим, але й задоволеним. У душі Петра Васильовича все співало. День пройшов дуже плідно, стільки корисних і добрих справ він не робив ще ніколи. А містяни сподівалися, що більше не буде.

КІНЕЦЬ.