– Катю, дивись, яку ляльку тітка Таня подарувала. Дивись, які в неї очі, вії… – сказала Ольга, показуючи доньці подарунок. Дівчинка мала День народження, але настрою веселитися зовсім не було. Їй виповнилося шість років. На столі перед Катею стояв великий торт із рожевими свічками.

– Я не хочу ляльки. Я хочу, щоб тато приїхав, – сказала дівчинка.

– Катруся, тато зараз не може. Він на роботі.

Катя дуже любила батька, але останнім часом він все частіше затримувався на роботі. Петро працював директором у великому агентстві нерухомості. Вони з Ольгою були одружені вже вісім років. Усі родичі та друзі заздрили їхній ідеальній родині. Останні півроку Ольга почала підозрювати, що Петро їй зраджує.

Сестра покликала Ольгу на кухню.

– Оля, ти Петру дзвонила?

– Дзвонила. Говорить, що його начальник затримує. Якась важлива нарада.

– Ага! Звісно! Ти що, правда йому віриш? – Запитала сестра.

– Вірю. Ми стільки років разом. Він любить мене … – ніби намагаючись себе переконати, сказала Ольга.

– Та знайшов собі молоду жінку, от і все.

Катруся лягла спати, так і не дочекавшись батька. Петро приїхав додому на початку десятої.

– Петро, Катруся на тебе так чекала.

– Оля, вибач, – пошепки відповів Петро, ​​намагаючись не розбудити доньку.

– У дитини день народження. Міг би і …

– Оля, я не можу відмовити начальству! – роздратовано відповів він.

Коли Петро пішов у душ, Ольга таки наважилася перевірити його телефон. Перше, що вона побачила, – це листування з молодою дівчиною. Її звали Уляна. Струнка брюнетка з довгим волоссям надсилала чоловікові фотографії, відверті фотографії. Петро відповідав їй повідомленнями повними сердець і обіцянок приїхати, якомога раніше.

Петро вийшов із ванної і побачив, що дружина тримає в руках його телефон.

– Оля, ти … – Петро намагався заспокоїти Ольгу.

– Я все бачила. Ось де ти пропадаєш? З цією дівкою?

– Оля, я прошу тебе, заспокойся! Давай поговоримо спокійно.

– Чому ти мені одразу не сказав. Це підло… Йди тепер до своєї…!

– Тихіше, доньку розбудиш, – Петро зачинив двері.

– Про доньку він турбується!

– Оля, давай розлучимося без сварок. Квартиру я тобі залишу, платитиму нормальні аліменти.

– Добре, – холодно відповіла Ольга.

Цілий місяць вона ходила, сама не своя. Вона ніби відключила всі емоції, не подаючи вигляду, як їй насправді важко. Каті вона вирішила про розлучення нічого не казати.

* * *

Уляна з Петром лежали в ліжку у її квартирі.

– Петро, я думаю, нам треба переїхати до новобудови. І площа потрібна більше. Адже нас буде троє.

– Уляно, мені спочатку потрібно розібратися з дружиною. Вона зараз така ображена, переживаю, що вона мені з донькою заборонить бачитися.

– Не переживай. Я впевнена, що все буде гаразд. Ми з твоєю Катею ще потоваришуємо, – Уляна обняла Петра і поклала голову йому на плече.

– Ти ж хочеш, щоб у нас була дитина?

– Звісно, ​​хочу, але зараз рано про це думати.

Уляні було двадцять два роки, вона тільки недавно прийшла до компанії, де працював Петро. Начальник відразу звернув увагу на молоденьку дівчину, яка була на вісім років молодшою ​​за його дружину.

Петро пішов на кухню варити каву.

– Петро, телефон, – гукнула Уляна.

– Іду.

Це була Тамара – мати Ольги.

– Петро, Ольга… – жінка говорила, крізь сльози, – їй погано, вона не витримал і через тебе…

– Що?

– Вона в палаті…

– Господи … – Уляна схвилбовано подивилася на Петра.

– Цього не може бути. Де це сталося?

– На дачі. Вона поїхала вчора ввечері, мені нічого не сказала.

– Де Катя?

– Катя у мене. Я їй не казала…

Петро почав швидко одягатися. Коли він приїхав до Ольги, Тамара у сльозах йшла коридором.

– Все… це все… – жінка плакала.

– Ні, – Петро відмовлявся вірити у те, що відбувається.

– ЇЇ не стало. Не стало через тебе, негідник! Через тебе моя Оля!..

– Заспокойтеся, Тамара Олександрівно, я прошу вас. Вибачте, я не винний. Ми з нею все мирно вирішили, я все їй пояснив.

– Ти покинув її, негідник! Ти залишив дитину без матері.

Петро сів на лаву біля і схопився за голову.

Ще недавно він думав про розлучення, про те, що їхній шлюб зжив себе, і вони стали один одному чужими людьми, і не уявляв, як тепер житиме.

Минуло сімнадцять років. Петро та Уляна жили тихим сімейним життям у заміському будинку. У другому шлюбі у Петра народився син Ілля. Уляна не працювала. Зарплати Петра їм цілком вистачало, тож Уляна могла займатися собою та вести домашнє господарство.

Збоку вони виглядали ідеальною щасливою родиною, але це лише на перший погляд. У Петра та Уляни вже давно не було близькості.

Увечері вона накривала стіл.

– Ілля, йди їсти! – гукнула вона синові.

Хлопчик ніяк не відреагував на слова матері.

– Ілля, ти чув, що мама сказала? – гукнув Петро, ​​сідаючи за стіл.

Ілля неохоче спустився з другого поверху. Він мовчки сів за стіл.

– Що з обличчям? – Запитав Петро.

– Спіткнувся, – байдуже відповів він.

– Уляна, ти не знаєш, що це?

– Ні, він мені не каже, – відсторонено відповіла Уляна.

– Та тобі просто немає діла до мене, – з образою сказал хлопчик.

– Не говори так з мамою. Їж давай, – сказав Петро.

– Я не хочу, – Ілля вийшов із-за столу і пішов до своєї кімнати.

– Щось затягнувся у нього перехідний вік. Телефон у нього найдорожчий, у нього все є. Вічно обличчя незадоволена.

– Петро, заспокойся. Ти й так на роботі втомлюєшся. Я зараз із ним поговорю.

Уляна піднялася до кімнати сина. Хлопчик лежав на ліжку, дивлячись у телефон.

– Що трапилося, Ілля?

– Нічого. Вийди з моєї кімнати.

– Ілля, чому ти так розмовляєш? Що я тобі зробила?

– Думаєш, я нічого не знаю?

– Про що ти?

– Про твого молодого хлопця, – різко відповів він.

– Ілля, ти не правильно зрозумів… – намагалася виправдатися мати

– Мені шістнадцять років. Я бачив, як ти цілувалася з якимсь молодим чоловіком!

– Тихіше, Ілля. Не кажи нічого батькові, прошу, – вона взяла сина за руку.

– Не чіпай мене, – він забрав руку.

Вже півроку Уляна зраджувала чоловікові з Андрійом, двадцяти чотирирічним барменом. Вони познайомилися на дні народження її подруги. Нове почуття закрутило їй голову, Уляні здавалося, що вона знову молода безтурботна дівчина. Вони зустрічалися потай у невеликій орендованій квартирі Андрія.

Уляна приїхала до Андрія на роботу.

– Привіт. – Уляна потяглася до хлопця через стійку і поцілувала у губи.

– Привіт, ти така гарна. Чого ти так рано приїхала, я ще працюю.

На Уляні була коротка чорна сукня та туфлі на високих підборах. Її постать за ці роки майже не змінилася.

– Поїхали до тебе, – сказала вона.

– Уляно, мене через тебе звільнять.

– Тоді зроби мені мій улюблений напій.

Уляна випила напій, і вони поїхали до нього. Андрій став для Уляни сенсом життя. Вона не хотіла повертатися додому та бачити Петра. З роками чоловік став їй не приємний, і лягати з ним у ліжко було важко.

Уляні було приємно балувати Андрія дорогими подарунками. Якось у вихідний, вона купила йому дорогий годинник і вирішила приїхати до нього. Вона з нетерпінням піднімалася на четвертий поверх, не відчуваючи високих шпильок. Жінка кілька разів подзвонила у двері. Ніхто не відповів. Вона дістала з сумки телефон і зателефонувала Андрію.

Андрій відчинив двері. Він був в одній спідній білизні. Уляна здивовано подивилася на нього.

– Ти чого не відчиняєш?

– Уляно, я хотів тобі розповісти…

У квартирі пахло жіночими парфумами.

На ліжку сиділа дівчина, вона трохи прикривалася простирадлом. З рук Уляни випав пакет із подарунком.

– Катя? – Запитала Уляна, ніби не вірячи своїм очам.

– Здрастуйте, тітко Уляно, – навмисне ввічливо сказала дівчина.

– Як ти тут опинилася? Ти з нею? – Вона подивилася на Андрія.

– Уляно, я не знав, як тобі розповісти…

– Негідник, – тихо сказала Уляна.

– Неприємно, так? – Запитала Катя, дивлячись на Уляну. – Чого ти плачеш? Адже в тебе все є – забезпечений чоловік, син, спокійне життя. Ти відібрала в мене все – батька, матір… Ти зруйнувала наше життя.

Уляна витирала мокре від сліз обличчя.

– Катя, я ні в чому не винна. Твоя мама сама у всьому винна.

– Ти забрала у мене все! Батьку до мене все життя не було діла. Він просто завів нову родину. Я все життя жила з бабусею, ніби мене не було.

– Він же платив тобі аліменти.

– Пожила б сама на ці копійки. Сама я дивлюся, непогано живеш, он які подарунки коханцю робиш.

– Чого ти від мене хочеш?

– Хочу, щоб ти отримала по заслугам, – холодно відповіла Катя.

Катя розповіла батькові про те, що Уляна йому зраджує, і вони розлучилися. Андрій перестав спілкуватися з Уляною. Вона переїхала у свою стару батьківську квартиру і згадувала про те, як колись вони кохали один одного з Петром. Це була солодка зрада, яка підганяла їхні почуття. Вона була молода, і їй здавалося, що все буде так, як вона хоче. Тепер вона залишилася одна, втративши все, що колись так легко їй дісталося.

КІНЕЦЬ.