— Ні, ви мене, звісно, вибачте, Петре Олександровичу, але чому я у вашому домі працювати маю? Я вам що, безкоштовна прислуга? – Наталя обурено дивилася на свекра.

— Мені тут нічого не належить, це чужий для мене дім, то чого заради я тут наймитувати маю? Ви вже якось власні потреби закривайте самі, а мені турбот і з дитиною вистачає. З вашою між іншим онукою! І взагалі, Петре Олександровичу, дайте фільм додивитися, дуже цікавий. Остання серія йде!

Антоніна Олександрівна, дружина Петра, ще в молодості, коли в них зʼявилися двоє синів-близнюків, Олексій та Михайло, дала собі обіцянку, що свекрухою стане хорошою. Що обраниць сина ніколи ображати не буде, і постарається їм стати нехай не матір’ю, але й не злою свекрухою.

Поганий приклад перед очима був, а тому знала Тоня, як робити не треба. Мама чоловіка Антоніни Олександрівни, Анна Микитівна, була жінкою суворою, владною, і на рідкість противною.

Тоню вона ганяла в хвіст і в гриву, не давала їй ні хвилини відпочити, постійно лізла до сина, вимагаючи уваги, турботи і перетягуючи ковдру на себе.

— Тонько, вставай! Чого лежиш колодою? – чіплялася до невістки Анна Микитівна, бачачи як Антоніна після роботи ненадовго прилягла.

— Негайно піднімайся! Корова не доїна, поросятам треба корму дати. Скоро мужики з роботи прийдуть, а в тебе й кінь не валявся. Піднімайся, кому кажу! От послав же Бог невістку! Ледарка із ледарів!

Тоня, важко зітхаючи, вставала, і мовчки йшла робити те, що їй веліли. Перечити старшим жінка не могла, виховання не дозволяло, а тому й слова проти ніколи свекрухи не говорила. За 15 років спільного життя зі свекрухою Антоніна Олександрівна побачила всякого, а тому й пообіцяла самій собі ніколи не лізти до дружин синів.

Олексій одружився рано. Ще б гуляти йому щосили, так ні, захотілось сімʼю! Одне добре, що дружина попалася добра, працьовита і терпляча.

Ніколи зі старшою невісткою в Антоніни конфліктів не виникало, їхні взаємини будувалися на повазі. Спочатку жили всі разом у сільському будинку, який дістався чоловікові Антоніни, Петру Олександровичу у спадок від батьків. Потім Олексій з дружиною і двома дітьми переїхали в місто.

Михайло ж до 35 років про одруження взагалі не думав, чоловік будував кар’єру. На запитання матері, мовляв, коли вже, відповідав, встигну, мамо, які мої роки?

Звісно, жінки в Михайла були, як без цього, але знайомити їх із батьками чоловік не поспішав, бо нічого серйозного не планував. Наталю він зустрів 2 роки тому, і втратив голову. Молода 22-річна дівчина Михайла одразу підкорила.

Жити разом стали через півроку після знайомства. Перший час винаймали квартиру, а потім Михайло взяв в іпотеку власну двокімнатну в новобудові. Будинок в експлуатацію на момент святкування весілля був ще не зданий, і Михайло прийняв рішення тимчасово пожити у батьків.

Чоловіком рухала елементарна економія – краще гроші, які будуть витрачені на оренду житла, відкласти на меблі та ремонт нової квартири.

Батьки сина підтримали, а Наталя, молода дружина, не дуже й зраділа новині про переїзд:

— Михайлику, чому обов’язково потрібно їхати в село? Що там робити? Чим мені займатися, поки ти на роботі?

— Люба, переїзд у рідну домівку для нас із тобою зараз найоптимальніший варіант. Жити будемо безкоштовно, мама у мене золота, вона тебе роботою навантажувати не буде.

Будинок величезний, батько за 10 років його на справжню садибу перетворив. Там і лазня із сауною, і пральня, і сад прекрасний. Я тебе запевняю, що в селі тобі сподобається. Та й селище наше селом не назвеш – є вся інфраструктура, магазини, банкомати.

— А клуби? А кав’ярні? – примхливо надула губи Наталя, – куди ми будемо вибиратися вечорами? Михайле, я  виросла в місті, мені ось ця ваша сільська романтика не цікава. Я проти переїзду!

— Золотце, – спокійно відповів Наталії чоловік, – буде так, як я сказав. Спочатку, коли ми почали зустрічатися, ми про що домовлялися? Про те, що в нашій родині я – чоловік, і я ухвалюю важливі рішення. Так? Тому, не перечити мені, будь ласка. Починай збирати речі.

Наталя на чоловіка образилася, але перечити йому побоялася і речі все-таки зібрала – від настрою чоловіка безпосередньо залежала якість її життя. Наталя не працювала, її забезпечував Михайло.

Антоніна Олександрівна, яка бачила невістку всього кілька разів, прийняла її радо. Молодятам вона виділила найбільшу спальню, до приїзду сина і його дружини підготувалася ґрунтовно – навела порядок, накрила стіл.

Наталя всім своїм виглядом показувала, що компанія родичів чоловіка їй неприємна:

— Стільці у вас такі жорсткі, – натягнуто посміхаючись, зробила зауваження свекрусі Наталя. У нас на орендованій квартирі були зручні м’які крісла.

Поки Тоня посміхаючись дивилася то на Наталку, то на сина, Наталя обвела поглядом кімнату і сказала:

— Антоніно Олександрівно, а ви не думали меблі в будинку оновити? Усе якесь старе, не меблі, а не зрозуміло що!

— Це не мотлох, люба, – виправив дружину Михайло, це – антикваріат! Меблям, які в будинку у батьків стоять, майже 100 років. Ти навіть собі не уявляєш, скільки вони зараз коштують. І стільці хороші, зручні. На кріслах твоїх сидіти за столом було неможливо, повністю провалюєшся, немов у ямі сидиш, до тарілки ледве дотягуєшся.

— Так? А я б не сказала, протягнула Наталя. Та й антикваріат я бачила в журналах, він зовсім інший вигляд має! Ну добре, будинок ваш, ви тут господарі, тому вам вирішувати, які меблі тут стоятимуть. Але я б у таких умовах жити не змогла, тим більше зараз такий вибір меблів, на будь-який смак і гаманець. Можна обставити будинок не дорого і зі смаком.

Антоніна Олександрівна, щоб трохи загладити конфлікт, підсунула ближче до невістки тарілку зі своїми фірмовими тістечками:

— Наталю, спробуй, усі дуже хвалять. Розеточки дуже смачні!

— Ой ні, дякую, – скривилася Наталя, – я таке їсти не буду. Я за фігурою стежу! Це вам, Антоніно Олександрівно, заміж не виходити, дітей більше не заводити. І взагалі, у вашому віці про зовнішність можна не дбати. А мені, молодій і красивій, обов’язково слід приділяти особливу увагу харчуванню. Щоб шкіра була гарна і складка на боці не з’являлася!

Михайло сидів, нахилившись над тарілкою, і буквально скрипів зубами. Ледве дочекавшись, коли вечеря закінчиться, чоловік повів дружину в спальню і вилаяв її:

— Наталя, ти трохи субординації дотримуйся! Мої батьки втричі за тебе старші, а ти так відкрито мамі грубиш. Щоб я більше від тебе нічого подібного не чув! Мені соромно перед батьками, негайно піди й вибачся.

— Я нічого поганого, Михайле, матері твоїй не сказала, щоб вибачатися, розлютилася Наталя. Виключно правду озвучила! Чого вона мені випічку свою пхає? Невже здогадатися не можна, що я не їм нічого калорійного! І взагалі, мама твоя готує дуже дивно: салати з майонезом, м’ясо жирне.

Я чим харчуватися тут маю? Ти попроси, нехай вона і для мене що-небудь готує. Я віддаю перевагу відвареній грудці, салатику якомусь легкому на обід, а на вечерю можна рибу. Тільки не жирну, Михайле!

Михайло просто сторопів:

— Почекай, Наталко, а ти чому вирішила, що моя мама взагалі тебе тут обслуговувати буде? Я тебе вперше й востаннє попереджаю, Наталю: ти тут не в гостях, ти тепер частина нашої сім’ї! Особливого ставлення не буде! Захотіла поїсти чогось особливого – пішла і для себе приготувала, у продуктах тебе ніхто не обмежує.

А мама моя не кухарка, вона тобі догоджати не зобов’язана. Щоб я більше подібних промов від тебе не чув. Що з тобою сталося? Ти після весілля кардинально змінилася, раніше я за тобою таких панських замашок не помічав!

Наталя, зробивши винувате обличчя, обійняла чоловіка, мовляв, вибач, сама не знаю, що на мене найшло…

Мишко більшу частину доби проводив на роботі, виїжджав рано вранці, а повертався пізно ввечері, тому не бачив, що вдень відбувається вдома. Наталя ж, незважаючи на моралі чоловіка, якось вливатися в життя сім’ї не збиралася. Спала до обіду, а прокинувшись, спускалася на кухню і чекала, поки свекруха накриє для неї на стіл.

Після себе посуд ніколи не мила. Роботою Наталка в принципі себе не обтяжувала, весь вільний час проводила в саду – засмагала, читаючи книжку або просто спала на шезлонгу. Антоніна Олександрівна ні синові, ні чоловікові ніколи не скаржилася – жінка звикла з усім справлятися сама.

Коли в молодих зʼявилася донька, Наталя зовсім зледащіла. До появи малятка у вихідні, у присутності чоловіка, Наталя хоча б створювала видимість допомоги свекрусі, розвивала бурхливу діяльність. Тепер же в неї з’явилася поважна причина ухилятися від роботи:

— У мене дитина! У мене немає часу допомагати твоїй матері, – говорила Наталя чоловікові, – ти знаєш, скільки сил забирає немовля? Не знаєш, звісно, звідки тобі! Ти ж постійно на роботі! А мати твоя і без мене чудово справляється – вдома чисто, їжа є. Тобі що ще треба?

— Наталю, я ж не прошу від тебе нічого надприродного, – говорив дружині Михайло, – невже ти сама з дитиною погуляти не можеш? Я вчора приїхав додому, мама порається на городі, Настуся спить поруч у колясці, а ти в цей час чим зайнята була?

— Теж прилягла відпочити. Що, не маю права?!

— Наталко, ми чудово висипаємося. Вночі до Настусі я встаю, тебе намагаюся не чіпати. Невже ти хоча б дитину сама на вулицю винести не можеш? У тебе хоч трохи совісті є?

— А те, що я можу, елементарно, погано почуватися, тобі в голову не приходило? Михайле, ну зрозумій, я допомагаю, коли можу! Що ти сердишся?

Михайло, обійнявши дружину, зітхнув. І справді, що це він? Тим паче мама й справді не скаржиться, підтримує Наталю.

Так і жили. Мишко працював на благо дружини і доньки, свекруха зі свекром підтримували порядок у домі і на території, стежили за онукою, а Наталя жила собі на втіху. Спала, їла, і відпочивала.

Наталя не вважала себе зобов’язаною свекрусі. Дійшло до того, що свій одяг і спідню білизну молода мати стала скидати в загальний кошик. І знову Антоніна Олександрівна промовчала. Зате Петро Олександрович, одного разу заставши дружину за прасуванням чужих сорочок, розлютився:

— Це Наталки, чи що? І білизна її?! Тоня, ти її остаточно на шию посадила! Зараз же поговорю з Мишком.

— Петрику, не треба, – попросила Антоніна Олександрівна. Мені зовсім не складно. Дівчинка і так дуже втомлюється, вона за Настусею доглядає.

— Та де? – заревів Петро Олександрович. – Вона її тільки годує! Купаєш онуку ти, гуляєш із нею теж ти, одяг переш і прасуєш знову ти! Навіть Наталі готуєш ти, немов барині, на замовлення! Я вчора Наталю попросив тобі з пранням допомогти, так вона зажадала, щоб я їй дав цікавий серіал додивитися. Тоня, ти що, прислуга? Не дозволю якійсь нахабній дівчині тобою командувати!

— Петрику, не треба! Ну що ти, справді! Мені ж не складно, мені тільки в радість…

— Як же, в радість! А сама вже ледве ходиш, за стінку тримаєшся! Досить себе принижувати, Тоню! А коли не подобається в нас Наталі, то он там Бог, а там – поріг!

Петро Олександрович із сином провів виховну бесіду. Михайлу стало дуже соромно, а тому він швидко знайшов квартиру і перевіз туди дружину та доньку. Перед матір’ю чоловік вибачився:

— Мамо, такого більше не повториться, я обіцяю. Чому ти раніше мені нічого не сказала? Я б якось проконтролював, чи що…

— Та що ти, Михасю! Усе добре, правда! На Наталку не лайся, нічого страшного не сталося.

Спочатку Наталя переїзду дуже зраділа – жінці набридло життя в чужому домі. А тут – сама собі господиня, спи, не хочу.

Потім, звісно, зрозуміла жінка, що у свекрухи в домі все було не так уже й погано. Так само спала, та тільки прокидалася на все готовеньке, і собі сніданки, обіди, та вечері готувати не доводилося, і донька під наглядом, і вдома порядок, речі випрані, випрасувані, і чоловік нагодований. А тут усе самій робити довелося.

Перший час Наталя на орендованій квартирі влаштовувала розгардіяш, а на всі претензії чоловіка відповідала, мовляв, що я можу з дитиною на руках, але Михайло швидко знайшов спосіб, як побороти лінь дружини.

— Наталко, якщо ти не справляєшся, то може назад, до батьків? Ну або твою маму про допомогу попроси, вона ж теж удома сидить…

До свекрухи їхати Наталя не хотіла, а вже маму про допомогу просити й поготів, а тому довелося їй брати себе в руки, вимикати режим примхливої дитини і вчитися бути самостійною.

Не відразу, але все у Наталі вийшло. І готувати (розповідь для сайту Рідне Слово)навчилася, і будинок в порядку утримувати, а вже коли Мишко повідомив їй, мовляв, до Нового року в свою квартиру переїжджати будемо, щастю жінки не було меж.

Сама, своїми руками наводила Наталя затишок у новій квартирі, а свекруха їй допомагала, десь радила, десь підказувала, а десь навпроти хвалила, мовляв, яка ти молодець, Наталка!

Коли в’їхали молоді у квартиру, вирішено було організувати невеликі посиденьки на честь новосілля. З жахом думала Наталя про те, що готувати доведеться їй, і допомоги чекати нізвідки.

І вже зовсім не очікувала вона, що свекруха зателефонує і запропонує свою допомогу, мовляв, Наталю, ти якщо що звертайся, не соромся.

Удвох і веселіше, і простіше. Антоніна приїхала зранку раніше, мовляв ну що, Наталочко? Придумала, що готувати будемо?

Яке там придумала! Настя в ніч такий концерт влаштувала, що й не до вигадок було.

— Антоніно Олександрівно, я зовсім не знаю, що робити! Хотіла легких закусок зробити, та так, по дрібниці, а тепер щось сумніваюся… Михайлик просив оселедець під шубою, та м’ясо в горщиках, а я не вмію…

Антоніна з посмішкою подивилася на розгублену молоду жінку і сказала:

— Тихо, Наталко, ну що ти нервуєш! Зараз усе зробимо! І шубу, і м’ясо. Велика проблема!

Новосілля справили шумно, весело, і ситно. І шуба була, і печеня, і легкі закуски.

І Настя агукала, сидячи на руках у бабусі, а Наталя дивилася на свою свекруху і думала про те, що їй просто казково пощастило. В одних свекруха, а в неї, Наташі, ще одна Мама з великої літери, тільки вона, дурна, не зрозуміла одразу, не оцінила, і образила таких хороших людей.

Уже потім, коли гості розійшлися, Наталя вибачилася перед свекрами, мовляв, вибачте мене, будь ласка, я була не права.

А куди свекрам діватися? Пробачили звісно! На те вони й батьки, щоб прощати. Та вони й не в образі були. Ну хіба тільки трохи, зовсім небагато…

КІНЕЦЬ.