— Мало того, що вона назвала онука так дивно, так вона тепер ще й знущається з мене, – вважає Олена Миколаївна, – аж до того, що пообіцяла мені заборонити взагалі спілкуватися з дитиною.

— А син як поставився до подібних заяв?

— А син сказав, що це ж неважко, просто зробити так, як просить його дружина, мати його дитини, уявляєш? Він і до вибору імені якось поставився байдуже. Ну, захотіла так Людмила, значить, так тому і бути.

Сина Олени Миколаївни звуть Євгеном, рідні досі називають його Женя, на роботі чоловік – Євген Олексійович, для друзів був Женька, Женьок, та й його дружина Людмила (по батькові Дмитрівна), називає чоловіка Женею.

У шлюбі вони трохи більше 4-х років. Живуть у квартирі, яка належить Олені Миколаївні та дісталася їй від мами. Жінка не обіцяла віддати молодим квартиру, але пустила пожити допоки діти не назбирають на своє житло і поки вона сама працює.

— Мамину квартиру я спочатку розглядала як страховку на пенсії, але якщо зараз можу допомогти синові, то й допомагаю, – пояснює Олена Миколаївна, – і з його вибором супутниці життя я не сперечалася. І до Людмили поставилася добре, по-родинному.

Жінка не пам’ятає жодної сварки з невісткою, стосунки завжди в них були рівні, поважні. Зустрічалися у свята, з перевірками у свою квартиру свекруха не ходила. Єдиний раз висловила подив півтора роки тому, коли син повернувся з пологового будинку, де у молодого подружжя зʼявився син, і озвучив ім’я, яке мав носити онук Олени Миколаївни.

— Радослав, так вона назвати хлопчика вирішила, оціните? У перекладі – щаслива слава чи славить радість, вже не знаю, що точніше, – засмучується жінка, – Люда в нас сильно захоплена була язичницькими обрядами в юності, але я думала, що це вже в минулому. Невістки, коли син зʼявився, вже 30 виповнилося. У цьому віці, як мені здавалося, вже не дивують. А ні, дивують, та ще й як.

— Радослав Євгенович, хм, ну якось дивно вже дуже …

— Ти оціни по батькові майбутніх дітей онука: Радославовичі. Все розумію, є на імена дитячі певна мода завжди. У мене, наприклад, 4 Олени були у класі, 4 Світлани, 2 Тані, Люда та Марина.

У сина мого, коли навчався, у класі було 11 дівчаток: три Насті, 2 Каті, 3 Ані, Дарина, Юля та Вероніка. Але це все ж таки звичніші імена… А Радослав якось зовсім дивно, – вважає Олена Миколаївна.

— Ну гаразд, все одно всі зватимуть чи Радиком чи Славіком для стислості, – посміхаються співрозмовниці.

— І я так подумала спочатку, – хитає головою бабуся Радослава, – здивувалася, синові сказала, що незвичайно якось, але потім скорилася.

Перші місяці, коли малюк його не розумів свого імені, бабуся, яка приходила до онука, називала малюка ласкаво: кошенятком, своєю дитиночкою, ягідкою, бусинкою. Доки Людмила не зробив їй зауваження: “У онука є ім’я, йому треба до нього звикати”.

— Ну гаразд, – знизала плечима Олена Миколаївна, – буду звати на ім’я. І почала називати хлопчика ласкаво Славком.

— Тут невістка почула, та як насупилась на мене, мовляв, ніякий він не Славік і не Радик, я вже грішною справою і це ім’я запропонувала, він Радослав і все. Будь ласка, баба, назвай онука повним ім’ям. І ласкаво – ніяк. Радослав і жодних похідних, – журиться Олена Миколаївна, – от скажи, ти як онука свого називаєш? А ти?

— Михась, Михайлик, – відповідає одна приятелька.

— Данилко, Данилчік, – каже інша.

— Ось і я обурилася, – каже Олена Миколаївна, – що це таке? Чому хлопчик не матиме короткого імені, ласкавого, тільки для своїх. Що це за капризи такі?

— Капризи? – спалахнула невістка. – Нехай. Але це мій син та мої примхи. Або Ви робитимете так, як я вимагаю, або… кошеня заведіть і називайте, як заманеться.

Спроба поговорити з сином, щоб якось заспокоїти Людмилу, ні до чого не привела. Кілька разів Олена Миколаївна зривалася зі спілкуванням із онуком на звичне “Славік”, щоразу це закінчувалося черговою істерикою невістки, яка буквально виривала малюка з рук бабусі.

— Він кричить, – морщиться згадує Олена Миколаївна, – руки до мене тягне: “Баба, баба”, а ця дура психована рве його і репетує, що вона мати, що вона має право. Ось ніколи не хотіла конфліктувати з нею. І я не провокую її, просто мені незвично ім’я онука, але вона поводиться, на мій погляд, просто неадекватно.

– Ну раз так, – вважають приятельки, – ти теж можеш про свої права “товсто” натякнути. Просто озвучити, що вони всі ці роки живуть у твоїй квартирі та платять лише комунальні. Не назбирали, мовляв, ще? А коли назбираєте?

Але Олена Миколаївна вважає, що це спосіб остаточно розладнати стосунки із родиною сина. Та й Женьку їй шкода, він зараз один працює, Люда у декреті з Радославом. Повне ім’я онука Олена Миколаївна вимовляє з явною запинкою, бо не може до нього звикнути.

КІНЕЦЬ.