– А Таня заміж виходить, – ще з порога поділилася звісткою Марина.

– Я за неї радий, – сказав Іван, навіть не обернувшись.

– А за мене ти теж радий? Мені навіть нічого вдягти в ресторан, – мало не зі сльозами мовила Тетяна, – ми сімнадцять років разом, а ти за все життя не подарував мені жодної сукні.

– Подарую, – сказав Іван та обійняв дружину.

Наступного дня Тетяна повернулася з роботи, але не застала свого чоловіка вдома. Вона взяла в руки телефон та вирішила йому зателефонувати. І тільки, почувши його голос, вона заспокоїлася.

Як виявилося, Іван на місяць поїхав на роботу на будівництво. Сусід вже кілька йому пропонував. От отримає зарплату та подарує дружині розкішну сукню.

Тетяна злилась сама на себе. Для чого їй взагалі це треба було? І без сукні обійшлась би. Перший час чоловік майже щодня телефонував до Тані. Навіть сказав, де працює та живе. Потім дзвінки були все рідше, а згодом зовсім припинилися.

Тетяна не могла знайти собі місця. Вона думала, що з чоловіком щось трапилося. Звісно, не весілля подруги вона так і не пішла.

Було не до того.

Врешті-решт Тетяна не витримала та сама поїхала на пошуки чоловіка. Доньку залишила на бабцю. Вона знайшла гуртожиток, у якому нібито жив її чоловік, але там лише розвели руками. У них не ведеться жодного переліку тимчасових жителів. Одні приїжджають, інші від’їжджають. Може й хтось тут і був, але ніхто не може пригадати. Тетяна повернулася ні з чим.

Минув місяць. Іван сам зателефонував.

– Таню, мила, і забери мене звідси. Мене приворожили.

Іван продиктував адресу, а після зв’язок із ним обірвався. Таня вдруге їхала в Київ. Вона розшукала вказану адресу, подзвонила у двері, але ніхто не відповів. Тоді вона стала зі всієї сили бити руками по дверях.

– Ти чого тут галасуєш? – сказала бабця, котра вийшла з будинку.

– Мені потрібен Іван.

– Так він з Іриною в кафе пішов…

Двері зачинилися. Тетяна стояла і не могла повірити. Вона уявляла стало чоловіка в заручниках в якоїсь старої жінки. Тоді Тетяна вирішила сама у всьому переконатися та дочекатися чоловіка. Вона чекала, що її Іван опинився в руках якоїсь злої жінки. Та коли вона помітила свого чоловіка з тою жінкою, він зовсім не виглядав втомленим. Навпаки, набрав кілька кілограмів, змінив зачіску.

– Іване, дорогий. Як я за тобою скучала! – вигукнула Таня та кинулася до чоловіка.

– Ти хто така взагалі. Ану відійшла від мого чоловіка! – крикнула жінка, яка стояла поруч з Іваном.

Жінки підійняли такий крик, що аж сусіди повідчиняли вікна. Іван ледь заштовхав обох до будинку. Там вони продовжували з’ясовувати стосунки. Виявилося, що одного разу Іван зайшов в кафе, там і познайомився з хазяйкою. Жінка запросила його до себе. Звісно, в будинку куди краще, аніж у гуртожитку, де живе 6 осіб. Тож коли жінка запропонувала йому лишитись, Іван не пішов.

Жив в Ірини на всьому готовому. Лиш час від часу чоловік згадував про своє колишнє життя з безгрошів’ям. Декілька разів він таки робив спроби піти, але Ірина завжди знаходила аргументи, щоб чоловік залишився.

Мало не до ранку вони сварилися та вирішували, з ким же має залишитися Іван. А той мовчав, не знаючи, кого йому вибрати. З одного боку сім’я та почуття обов’язку перед донькою, а з іншого – безтурботне життя з Іриною. Вони вже встигли придбати путівки на відпочинок.

Жінки вимагали, щоб він визначився, але чоловік ніяк не міг цього зробити. Тож сварки не вщухали. Тоді Тетяна набрала номер доньки. Дівчина хотіла дещо сказати батькові.

Що сказала дитина, достеменно нікому невідомо, але після розмови з нею Іван пішов збирати речі. Всю дорогу додому Тетяна та Іван навіть словом не перекинулися. Коли вони приїхали, донька демонстративно гримнула дверима перед татом.
Згодом все повернулося.

Але Тетяна більше не сміла просити в чоловіка нову сукню. Раділа, що він поруч. А Іван, сидячи на дивані перед телевізором, час від часу згадував про своє безтурботне життя та лагідну господиню.

КІНЕЦЬ.