Дізнавшись, що син із нареченою збираються приїхати в гості, Тамара засяяла щастям і попросила:

– Ну хоч фото дівчинки покажи – скільки ти її ховатимеш від мене?

Павло посміхнувся – ох ця мама, завжди переживає. Погортав фотогалерею, вибрав найвдаліше фото Наталки і натиснув кнопку «надіслати».

Через кілька хвилин під фото з’явилося сердечко. Потім прилетіло «Гарна!», на що Павло задоволено кивнув. Хотів написати «вона ще й розумна», але не став. Мама сама скоро все дізнається.

…З Наталею він познайомився на другому курсі, коли почав брати участь у благодійному проекті – студенти допомагали дітям із дитбудинку. Вона відразу так сильно йому сподобалася, що він навіть переживав з нею заговорити. Намагався бути поряд, завжди на підхваті. Придивлявся і таємно сподівався, що вона зверне на нього увагу. Поступово роззнайомилися, і що більше щось робили разом, то частіше дивувалися як легко їм один з одним і як багато у них спільного.

Про батьків заговорили вже після першого офіційного побачення. І тут сценарій виявився схожим: як і Павла, дівчину покинув батько. Тільки з нею це сталося кілька років тому:

– Вони з матір’ю весь час сварилися, останніми роками особливо, – поділилася Наталка. – Зрештою батько не витримав і поїхав у відпустку один. Повернувся за два тижні, винайняв квартиру і подав на розлучення. А потім узагалі поїхав до іншого міста, навіть не сказав куди.

– Ну ти хоч його знаєш, виросла з ним, я свого в очі не бачив – кинув вагітну маму. Вона виростила мене одна.

Одразу після закінчення вишу Павло та Наталка вирішили розписатися. Але спочатку треба було познайомитися з батьками. Запланували на Новий рік поїхати до Павла, а на 8 Березня до Наталки.

Павло мамі до останнього не казав, що в нього є дівчина – не хотів турбувати, не хотів зайвих розпитувань, та й стосунки у них із мамою розладналися до його шкільного випускного. А все тому, що у мами з’явився чоловік. Як себе Павло не вмовляв, упокоритися з цим не міг, ревнував, почував себе в рідній хаті зайвим.

Власне, через це він і поїхав вступати у Київ. Далі від мами з її Сергієм. Нехай будуть без нього щасливі. Так він думав і переконував себе, що шляху назад у нього немає. Він поїде, поступе, влаштує своє життя сам.

Через чотири роки хлопець вже розумів, що сердився тоді зовсім по-дитячому, а ще усвідомив, що саме ця сильна образа і дала йому сили підготуватися, вступити і не здаватися навіть якщо було важко.

Сергій, або як кликала його мама «Сергійко», у їхнє життя увійшов несподівано.

Того літа мама вмовила Павла поїхати з нею до Туреччини. Він не хотів – великий вже, шістнадцять років, а все з мамою відпочиває.

Але та наполягала:

– Наступного літа тобі вступати, точно не до моря буде. А там ще рік-два і закохаєшся, дівчина з’явиться – і все, не знайдеш часу на відпустку з мамою. Коли ще ми з тобою так з’їздимо?

Аргументи здалися Павлові справедливими, і він, хоч і був не в захваті від цієї ідеї, погодився.

Коли в готелі мама познайомилася із Сергієм, хлопець не надав цьому особливого значення. З нею часто знайомилися, вона була гарною жінкою. Усі знайомства закінчувалися зазвичай там, де й почалися – у відпустці. До того ж кавалер відвернув її увагу від сина, і Павло зрадів: компанія ровесників підібралася на курорті хороша.

Загалом вони чудово відпочивали кожен за своєю програмою, поки одного разу, повертаючись до готелю, Павло не побачив швидку.

Поруч стояла мама, вся у сльозах:

– Сергію погано стало! – пояснила вона синові.

Хлопець промовчав, хоч його зачепило, що вона так переживає через якогось малознайомого чоловіка. Знав би він, що буде далі!

– Поїдемо до лікарні, я не зможу там із спеціалістами говорити, ти ж англійську знаєш непогано.

Не залишати ж її одну…

Після розмови поганою англійською стало ясно: потрібні гроші. Тамара, не замислюючись, віддала всі свої гроші, а потім зателефонувала до готелю і попросила повідомити родичів Сергія.

Родичі вийшли на зв’язок за годину… В особі дружини.

Тамара зникла.

Спілкуватися з залицяльником вона перестала, у палаті його не відвідувала, не погодилася зустрічатися навіть для того, щоб отримати гроші назад. Сергій, передав їй усю суму через співробітників готелю.

Тамара ходила на пляж та сумувала. Павло ходив разом з нею, розуміючи, що їй буде зовсім погано, і подумки лаяв Сергія, який зіпсував їм відпочинок. Ось чому цей чоловік до мами причепився? Мало жінок одиноких в готелі?

Після відпустки життя пішло своєю чергою. Почався навчальний рік, Павло пішов на підготовчі курси до університету, ходив до репетитора та був налаштований працювати, щоб не підвести маму.

Про невдалу відпустку він не згадував, поки одного вечора мати невпевнено почала:

– Мені Сергій дзвонив.

– Який ще Сергій? – Здивував Павло.

– Той самий, якого ми з тобою в Туреччині рятували.

Павло похмурнів:

– Ну, і чого йому від тебе треба?

– Сказав, що розлучився… Кличе до себе у Київ.

– І ти повірила? В Київ? Ну звичайно! А гроші на дорогу він вже надіслав?

Розмови не вийшло.

Мама, підібгавши губи, замовкла. Павло, хоч і думав часто про те, що ніколи не заважатиме маминому особистому життю, адже вона ще молода і красива, не хотів бачити поряд з нею ніяких Сергіїв.

А за кілька тижнів колишній невдалий мамин кавалер зустрів Павла біля школи. Так, це був той самий Сергій:

– Послухай, ти вже зовсім дорослий і розумієш, мабуть, що у житті всяке буває. Я зовсім не збирався твою маму обманювати, нічого поганого їй не бажаю. Навпаки! Закохався я, розумієш? У відпустку поїхав без дружини саме через те, що ми вже стали чужими людьми.

Він із хвилюванням доводив хлопцеві, що ніякий він не пройдисвіт, що хоче одружитися з його мамою. А наприкінці своєї палкої промови… попросив дозволу залицятися до його мами.

Переступивши через себе Павло відступив.

Мама почала бігати на побачення, Сергій став іноді приходити на вечерю, і незабаром переїхав до них. Тамара розцвіла, а Павло ображався, хоч і бачив, що залицяльник виявився нормальним чоловіком: матір на руках носив, заробляв добре, і до нього в батьки не просився, життя не вчив. Все одно важко було бачити, як мама на нього дивиться, і відчувати, що в будинку, де вони завжди жили вдвох, раптом стало тісно.

Тоді він і вирішив їхати вступати у Київ, хоч як би голосила мати. І впорався! На відстані ревнощі пройшли. Тепер Павло навіть радів за маму і вдячний Сергію за те, що він вчасно з’явився в їхньому житті.

…Брязнув телефон. Павло відкрив мамине повідомлення: «Синку, пробач, не знаю що з цим робити, тому пишу одразу. Сергій сказав, що на фото його дочка».

Павло з Наталкою саме сиділи в кафе. Прочитавши повідомлення, він подивився на дівчину так, що вона захвилювалася:

– Щось сталося?

– Ще не знаю, – відповів він. – Твого батька звуть Сергій?

– Так, а що?

Павло простяг їй телефон із листуванням.

– То це через твою матір він нас покинув! – вигукнула Наталка.

Вона закрила обличчя руками, потім схопила сумку та вискочила з кафе.

Павло не став її наздоганяти, не став того вечора дзвонити – сам був здивований. Тиждень приблизно дівчина не відповідала на повідомлення і не брала слухавку. А потім зателефонувала:

– Пробач мені, я не могла про це говорити, – шморгаючи носом, сказала вона.

– Господи, Наталко, не плач, будь ласка. Як же я радий тебе чути, – полегшено зітхнув Павло. – Що робити будемо? Спробуємо налагодити стосунки з батьками чи пошлемо всіх кудись подалі?

– Звісно, спробуємо, – відповіла Наталка. – Я цілий тиждень думала. І зрозуміла, що ніхто ні в чому не винний. І взагалі це диво, що ми знайшли один одного, правда?

– Правда. Розповів би хто – не повірив би.

Влітку Павло з Наталкою одружилися, через три роки у них народилися двійнята. Сергій із Тамарою няньчать онуків.

А мати Наталки їх навіть не бачила: вона так і не вибачила колишнього чоловіка та доньку.

КІНЕЦЬ.