Павло з дружиною і донькою сиділи на кухні і снідали.

-Може ти все таки передумаєш, на рахунок Жанни, – несміливо сказала дружина Павла Ірина. – Все ж таки Оленка їй рідна донька…

За столом запала тиша. Оленка опустила очі і повільно колупалася в тарілці.

Ірина з докором зиркнула на чоловіка, але нічого не сказала. Коли Олена вийшла з-за столу, Павло роздратовано запитав:

-Ну що таке?

-Навіщо ти так із донькою? Вона ж її мати!

-Мати – нема, що взяти! – Павло встав з-за столу і нервово почав ходити по кухні. – Сказав би я, хто вона, та мабуть не зараз!

-Павло, вже стільки років минуло, а ти все не заспокоїшся…

-Та я як згадаю! Зрадити з моїм замісником! А потім ще й свою частку в фірмі на нього переписала – це взагалі вершина нахабства!

-А Оленка тут до чого?

-Як це до чого? – Павло здивовано глянув на дружину. – Як це до чого?

-Тебе Жанна зрадила. Тебе, але не доньку. Те, що ти забрав собі дочку, не означає, що ти можеш залишати її без побачень з матірʼю.

-Іра!

-Не кричи, – спокійно сказала Ірина.

-Ти що говориш? Не хочу навіть нічого слухати! Ти її мати!

-Ні дорогенький. Я близька людина, яка її виховує. Я щаслива, що вона мене любить, довіряє і називає мамою. Але її рідна мати – Жанна!

-Що ти хочеш сказати?

-Тільки те, що ти не маєш права забороняти Оленці бачитися з матір’ю. Якщо ти хочеш добра та щастя своїй дитині, відпусти її. Дозволь їй самій вирішувати, кого любити та з ким спілкуватися. Крім того, дві люблячі мами – це ж чудово, – Ірина посміхнулася.

– Ти так не думаєш?

Усю ніч Павло не міг заснути, нескінченно повторюючі в голові слова дружини.

Він ніяк не міг вибачити колишню дружину за зраду. Але, може, Ірина має рацію?

Жанна не зраджувала доньку. Вона до останнього змагалася за право виховувати Олену.

Писала їй повідомлення, надсилала подарунки та намагалася зустрітися, якимось чином з’ясовуючи, коли Павло їхав у відрядження.

І Оленка постійно запитує про маму, чекає на неї…

Він не знав, чи правильно робить, але вранці зателефонував колишній дружині і призначив «побачення» на вечір.

День пройшов, як у тумані. Павло не міг зосередитися на роботі, все валилося з рук у буквальному сенсі.

-Мама! – Оленка радісно закричала на все кафе і побігла в обійми матері.

-Привіт, рідненька, – Жанна обійняла доньку. – Як же я скучила…

-І я! Мамусю!

Вони сиділи на дивані в обіймах і, здавалося, не могли наговоритися.

Павло залишився біля стійки, і здалеку спостерігав за цією зустріччю.

Раптом він відчув, що взагалі не думає про колишню дружину: ні в доброму розумінні, ні в поганому.

Він дивився тільки на дочку, яка щасливо щебетала

Такої веселої та життєрадісної він її давно не бачив.

Може, він просто не помічав, не приділяв їй належної уваги? Чи все-таки причиною була зустріч із рідною мамою?

-Татусю! – Павло відволікся від своїх думок, коли дочка обняла його. – Спасибі тобі! А можна я на вихідні з мамою в кіно піду?

Павло зітхнув і повільно сказав:

-Добре…

-Тату! Тату! Ти найкращий у світі! Спасибі! – Олена застрибала на місці і заплескала в долоні.

-Дякую, Павло, – мама Олени підійшла і міцно обняла дочку.

-Не дуже радій, – буркнув Павло. – Зустрічатиметеся під моїм наглядом.

-Все одно ти найкращий! Хоч і буркотун, – Олена поцілувала батька в щоку і засміялася.

Чи правильний вибір зробив Павло, дозволивши доньці зустрічатися з матір’ю-зрадницею? Як вважаєте?