– Люда, уявляєш, Павло приїжджає з міською нареченою. Знайомитись будемо. Переживаю я щось, раптом якась фіфа, — поділилася з колегою під час обідньої перерви Марія Петрівна.

– Ой, Марія, ці міські такі… Зараз гляне на тебе, подумає, що й Павло такий самий сільський, і покине його.

– Ну прямо там, чого ти так на мене намовляєш? Так, працюю бухгалтером на фермі, чого тут соромитися?

– Та до чого тут робота? Ти на себе в дзеркало глянь! Волосся недоглянуте, в різні боки стирчить, макіяжу вічно немає, виглядаєш як тітка базарна.

А міські зараз усі з віями, волоссям, губами н, для них ти – село! Ти ж ще не стара, соромно бути такою!

– Ну, дякую, Людмило, втішила… І що мені робити тепер? Як змінити?

– Як усі жінки роблять, так і ти. Запишись на манікюр, педикюр, волосся пофарбуй, зачіску зроби, макіяж. І ще, треба тобі слова новомодні вивчити.

Молода сучасна дівчина, треба бути на одній хвилі. Я в інтернеті на форумах сиджу, всякі слівця помічаю та діти у мене спілкуються на сленгу, у них спитаю.

Зараз тобі напишу з розшифровкою, вивчай. Щоб Павлу соромно не було перед нареченою. Ти маєш бути прогресивною свекрухою!

Марія Петрівна записалася на манікюр, волосся підстригла та пофарбувала у перукарні. І домовилася, що їй потім, коли приїде син із нареченою, зроблять трендовий макіяж.

Вечорами вона вивчала молодіжні слівця, щоб вразити майбутню невістку своєю прогресивністю.

У день ікс Марія приготувала вечерю, в хаті було прибрано. Заздалегідь купила сукню яскраво-червону, продавець сказала, що це писк сезону, саме те, що потрібно.

Залишалося привести себе до ладу. У перукарні цього дня працювала Аллочка, знайома Марії. Вона була невизначеного віку, надміру балакуча і уявляла себе неймовірним дизайнером.

– Ну що, Марія, готова до змін? Зараз я з тебе цукерку зроблю! Дивись, ось тут начешу, тут підніму, все лаком для волосся приправлю і будеш ти найкрасивіша свекруха на світі!

Макіяж теж зроблю тобі відмінний “Крила метелика” називається.

Марія довірилася професіоналові. Коли все було готове, побачила цю пишність у дзеркалі і мало не впала з крісла.

– Ну ось, що я казала! Шикарна ти жінка стала!

Марія не впізнавала себе у тій яскраво нафарбованій жінці у дзеркалі. Але, що вдієш, мода така, напевно, Аллочка краще знає, як треба, з молоддю спілкується.

Накривши стіл, Марія Петрівна повторила слівця і захихотіла. Як у школі прям заучує. Заради синочка на що тільки не підеш…

А ось і вони. Хоч би сподобалася я нареченій, так старалася.

– Привіт, мамо! Знайомся, це Поліна, моя дівчина, і, сподіваюся, майбутня дружина. Ой, мамо, що з тобою сталося? Господи…

Павло здивовано дивився на маму. Такою він її ніколи не бачив. Поліна теж вивчала майбутню свекруху, насилу стримуючи сміх.

– Проходьте, діти, я тут трохи на стилі, чилі та розслабоні…

Поліна з Павлом переглянулись і засміялися.

– Ого, мамо, як ти заговорила! Це де такому вчать? У бухгалтерії, мабуть?

– Мийте руки і за стіл. Ой, синку, бухгалтерія наша – це кринж якийсь. Вранці прийду з гарним настроєм, на вайбі, а шеф як почне агритися, що піти хочеться.

– Що що? Агритися? На вайбі? Ой, не можу… Мамо, а що в тебе за макіяж такий?

– Ось їжте котлети, пюре, огірочки беріть… Синку, для вас з Поліною старалася. Ви мої краші!

Тут Павло не витримав і засміявся в голос.

Марія Петрівна задоволено посміхнулася. Сміється, отже, все правильно вона робить. Треба продовжувати так само.

– Знаєш, у нас тут такий зашквар відбувається… Сусідка Рая застукала чоловіка з Любою, а він відпирається, каже, пруфи де? А Рая телефон бере, а там його лайки на фотках Любиних. Ох, вона його рофлила та тролила згодом, помирилися в результаті…

Тут Поліна почала сміятися до сліз. Марія Петрівна вплітала котлету і раділа, як усе вдало у них складається.

– Ой, все, мамо, вистачить… У нас із Поліною вилиці зводить вже від сміху. Ти жартувати з нас так вирішила? Жарт удався, давно я так не сміявся!

– Та які тут жарти… Мені Люда з роботи сказала, що треба бути прогресивною та з молодими на одній хвилі. А то я не модна і не сучасна, не сподобаюся твоїй нареченій!

– Марія Петрівна, ви мені дуже сподобалися, ви мій краш! Але ми з Павлом не користуємося таким сленгом, мабуть, ми вже старі.

– Поліно, і ти мені сподобалася. Я думала, що побачу нарощені вії, накачані губи. А ти вся натуральна, мила дуже…

– Мамо, Поліна і без цього найкрасивіша для мене. Як і ти. Без усієї цієї мішури. Будь така, якою ти є, добра, проста, щира.

Манікюр та зачіску оцінив, інше зайве. Але дякую, що старалася для нас, ми це цінуємо з Поліною.

– Ой, слава Богу! А то знаєте як важко бути прогресивною свекрухою… Не лежить у мене душа до цього! Я зараз!

Марія Петрівна пішла в кімнату і через кілька хвилин вийшла у звичайній сукні, без макіяжу.

– Ну ось, мамо, інша справа! Не слухай нікого, будь сама собою!

– Добре, синку! А тепер давайте пити чай, я булочок напекла із родзинками. Хайпанула мама, час і честь знати!

– Мамо, ти ж обіцяла, – засміявся Павло.

– Все, все, мовчу, останній раз сказала, дарма я вчила слова, чи що?

Всі дружно засміялися і почали пити чай із запашними рум’яними булками.

КІНЕЦЬ.