– Чим ти думала? – Павло невдоволено ходив по квартирі. – Навіщо ти дозволила чужим людям заїхати в нашу квартиру?

– Ну, по-перше, не чужим – Оля племінниця моєї подруги, – парирувала Настя. – А по-друге, якщо ти забув, це взагалі моя квартира.

Павло з Анастасією познайомились кілька місяців тому. Спочатку зустрічалися, такий собі  цукерково-букетний період, як у всіх, а потім вирішили: вони люди дорослі, самостійні. Обидва працюють, тому вирішили жити у квартирі чоловіка, а квартиру Насті залишити, так би мовити, на запасному варіанті. Нехай стоїть. Пити не просить, мало що. Може потім, коли остаточно оформлять стосунки – продадуть.

І тут така ситуація! Настя вирішила цю квартиру здати!

– І скільки ти хочеш брати із цієї Олі? – майже заспокоївся наречений дівчини.

– Ніскільки! Хай лише за комунальні послуги сплачує. Оля – студентка, звідки у неї гроші?

– Я так і знав! – Павло закотив очі. – Матір Тереза знайшлася.

Цілий вечір чоловік ображався на наречену. Він ніяк не міг зрозуміти, чому його Настя завжди така щедра! Вічно всім допомагати готова. Про безпритульних котиків та песиків він взагалі мовчить! Он вже двох кошенят додому принесла і притулкам для тварин постійно допомагає.

Настя все-таки вчинила так, як вважала за потрібне: ключі Олі були передані, настанови про те, як користуватися газом і водою, дала. Вона дуже рада, що допомогла не місцевій племінниці подруги. Сама була студенткою, знає, як це жити у гуртожитку. А тут квартира, хоч і далеко від центру знаходиться, але все ж таки сама собі в ній господиня!

Майже півроку ні Настя, ні Оля не знали клопоту. Дівчина справно платила комунальні послуги, Настя не втручалася у її життя. Живе та живе собі, чого їздити та перевіряти, до того ж скарг від сусідів на квартирантку не надходить.

– Настя, я, мабуть, буду з’їжджати! – Якось пролунав у телефонній трубці сумний голос Олі.

– А в чому справа? Щось не так? Відрахували, не дай Боже?

– Та ні, але навчання, мабуть, доведеться залишити. Розумієш, тата з роботи звільнили. Допомоги від батьків зараз чекати не доводиться, і мені зовсім нема чим навіть за комуналку заплатити. Напевно, повернуся додому, на роботу влаштовуватимуся!

– Не роби цього! Ну звільнили батька, нову роботу знайде! А це твоє подальше життя. Не вигадуй, живи, як жила. Поки що грошей з тебе брати не буду зовсім. Платила ж якось раніше за квартиру, коли вона порожня стояла, вийде колись – віддаси!

– Кажу ж, ти не розумна! – Павло, коли Настя йому розповіла про тимчасові проблеми квартирантки, знову дивувався. – Це її проблеми! А якщо вирішили здавати квартиру, так і будемо здавати. От тільки нехай вона з’їжджає, а ми нових мешканців знайдемо!

Посварилися вони тоді сильно і навіть ночували в різних кімнатах. Потім начебто між нареченим і нареченою встановився мир. Щоправда, ненадовго.

На черговому огляді, який Настя і проходити не хотіла, у неї виявилася погана недуга.

– Ви зрозумійте, з цим зараз багато хто живе, – умовляли спеціалісти молоду жінку. – Але процедури потрібно розпочати якнайшвидше !

Павло покинув Настю відразу після того, як почалися ці проблеми.

– Я не хочу втрачати свою молодість на нездужу дружину. До того ж я дітей хочу, а як ти їх народжувати зараз збираєшся! Збирай речі та йди до тієї, кому безкоштовно квартиру здаєш!

Тільки зараз у Насті розплющились очі на того, з ким вона прожила два роки. Адже були дзвіночки, тільки вона, зачарована любов’ю, їх не помічала. А зараз наче пелена з очей упала. Сваритися і сперечатися не стала. Речі помістилися у дві сумки, викликала таксі та назвала адресу свого колишнього місця проживання. Хоч і була ще зовсім слабкою, не стала просити Павла допомогти їй з сумками.

До Олі прийшла, несподівано:

– Ну що, приймай колишню господиню. Тепер і мені більше нема де жити! Якщо не проти, будемо разом поки що.

Дівчина не стала ставити зайвих питань, просто дістала тарілку із шафи і зі словами: Їсти будеш?», налила в неї супу.

Заощаджень Насті та стипендії і грошей Олі від підробітку вечорами офіціанткою ледве вистачало, щоб зводити кінці з кінцями. Але дівчата не сумували. Головне, Насті ставало краще, а Оля на той час вже закінчувала навчання і виходила на держіспити.

– Ти уявляєш! – вигукнула якось Оля з порога, – мене на стажування за кордон запрошують! Ось тільки диплом захищу і поїду!

Виявляється, їй та ще трьом найкращим студенткам курсу надійшла така вигідна пропозиція, у деканаті оголосили. Квитки – за рахунок роботодавця і навіть підйомні виплатили. Оля назвала несусвітню для них двох суму.

– Половину тобі залишу, і сперечатися не смій, борги треба віддавати!

За кілька днів Настя проводила подругу на вокзал. Дівчата плакали чи то від гіркоти розставання, чи то від щастя, що їм так невимовно пощастило.

Молода жінка повернулася до порожньої квартири.

– Головне, що Оля не кинула навчання, що у неї все вийшло, а я вже якось справлюся, – думала вона.

На щастя, черговий огляд показав, що недуга відступила. Поступово життя входило у своє русло, і Настя повернулася на роботу.

А от Павло… Настя його більше не бачила, але спільні знайомі доповіли, що з ним сталася біда, коли він на машині повертався з роботи додому. Доглядати його особливо нікому, тільки соцпрацівник і приходить щодня, приготувати, у магазин сходити. А друзів у нього не лишилося. Життя все вертає бумерангом.

КІНЕЦЬ.