Ганна з дитинства вірила, що брат Паша – найкращий її друг. Коли батьки поїхали в інше місто, вони залишили трикімнатну квартиру у тихому районі на обох дітей.

Батько оформив усе порівну і їдучи сказав:

– Живіть мирно, а якщо буде потрібно, викупіть частки один в одного. Я сподіваюся, що ви домовитеся.

Кілька років вони спокійно ділили житло. Ганна закінчила інститут, почала працювати в IT, Паша зайнявся торгівельним бізнесом. Жили дружно, оплачували комуналку інколи разом готували.

Але одного разу Паша привів у квартиру свою нову дівчину Мілу. З того часу життя Ганни різко змінилося.

– Привіт, я Міла, – сказала та, оглянувши вітальню. – Ох, як тут старомодно. Хіба вам не хочеться все оновити?

Ганна зніяковіла:

– Це ще від батьків залишилося, ми звикли.

Міла засміялася і почала висловлювати претензії:

– Меблі жахливі, шпалери старі.

Паша дивився на неї з обожнюванням. Ганна стримано зітхала, сподіваючись, що братові просто хочеться сподобатися новій подрузі.

Через пару місяців Паша повідомив:

– Ми з Мілою будемо одружуватися. І коли я старший, нам потрібно більше простору. Ань, ти могла б пошукати житло на якийсь час?

Ганна здивувалася:

– З якого дива? Адже квартира і моя теж.

– Міла вважає, що для подружжя логічно мати всі кімнати, а тобі вистачить однієї орендованої.

Ганна обурилася:

– Паша, тут моя половина! З чого раптом я мушу йти?

Подруга Паші втрутилася:

– Якщо хочеш, то виділимо тобі десять квадратів. Решту – переобладнаємо.

Сестра кипіла очима, бо вона не мала планів віддавати свою частку. Але Паша лише знизував плечима, мовляв, «Міла так вважає».

Так почалися сварки. Коли Паша та Міла одружилися, молода дружина почала все активніше наполягати на «перестановках» та «демонтажі стін». Ганна намагалася домовитись:

– Якщо хочемо ремонту, давайте разом накопичувати. Але я не йтиму з квартири.

– Ти все блокуєш, – бурчала Міла. – Треба розвиватись, а не зберігати минуле.

Через місяць вони привели “юриста” – приятеля Міли. Той пройшовся кімнатами, заявив:

– Якщо частки рівні, ніхто не може робити ремонт без згоди. Але, якщо сестра проти, можливо, доведеться звертатися до суду, або викуповувати їй вашу частку.

– З якого дива мені викуповувати? – бурчала Ганна. – Хто хоче змін, той нехай і викуповує.

Потім Міла сказала відкритим текстом:

– Ганно, будь розумнішою, продай Паші свою частину і переїжджай. Навіщо тобі зайва площа?

Ганна видихнула:

– Це і моя квартира, я теж тут виросла. Якщо Паша хоче мою частку, то нехай платить реальну ринкову вартість.

Увечері Ганна запитала брата віч-на-віч:

– Пашо, навіщо ти так? Ми завжди були в добрих стосунках. Чому ти дозволяєш дружині виганяти мене?

Він винно ховав погляд:

– Міла хоче сучасне життя. Каже, без перебудови та ремонту нам тісно. І так, вона вважає, що сестра повинна поступитися старшому братові.

– Але ж ми співвласники! – Закричала Ганна. – Ви одружені, але це не означає, що я зобов’язана з’їжджати.

Паша тільки зітхнув і попросив:

– Може, хоч на якийсь час до подруги переберешся? Ми тут зробимо ремонт, а потім якось вирішимо…

Ганна відмовилася. Міла обурилася:

– Гаразд, тоді виділимо їй одну кімнату, а ми займаємо все інше. Так буде щиро.

Сестру розсмішили слова «виділимо»:

– Це все одно, що переселити мене в комірчину. Спробуйте законно поділити, тоді суд визначить, кому яка частина. Але попереджаю, що я також піду до юриста.

Вона й сходила. З’ясувалося, що за рівних часток ніхто не може змінювати планування без згоди іншого. А якщо немає компромісу, то залишається суд.

Паша з Мілою серйозно замислилися, чи не простіше купити частку Ганни. Але грошей на це вони не мали – після весілля залишилися борги, та й зарплата Паші не дозволяла взяти велику іпотеку.

– Ганно, поступися, адже ти молодша, – умовляла Міла. – Паша – головний спадкоємець, а ти могла б і на скромну частину погодитись.

– Тоді викупляйте. У чому проблема?

Міла тупнула ногою:

– У нас немає таких коштів! Може, домовимось на меншу суму?

Ганна була непохитна:

– Ні. Я продаю за ринковою ціною. Інакше я сама куплю Пашину частку, якщо ви не можете.

Така перспектива ще більше обурила Мілу:

– Все піде в руки сестри? І де ж тоді жити нам, молодому подружжю?

Паша розгубився:

– Міло, постарайся зрозуміти, в Ганни теж свої права…

Але дружина наполягала:

– Ти – чоловік, будь рішучішим.

Скандали посилилися. Міла покликала у квартиру своїх батьків, які заявили:

– Ми все перебудуємо, а Ганні достатньо однієї кімнати.

Ганна трималася. Паша не хотів відкритої ворожнечі, але не мав плану, як задовольнити дружину та сестру одразу.

Зрештою, Паша спробував взяти іпотеку, щоб викупити її частку. Сума вийшла меншою, ніж потрібно. Він несміливо попросив:

– Може, поступишся трохи?..

Ганна похитала головою:

– Це ж моя спадщина, вибачте. Я не хочу дарувати половину квартири, яку наші батьки роками облаштовували. Якщо грошей не вистачає, вибач.

Міла лаялася:

– Сестра нахабна! Скільки нам можна просити? Вам все дісталося безплатно!

Ганна відрізала:

– Безплатно?! Батьки заповідали нам навпіл. Якщо Паша не може виплатити, давайте навпаки – я куплю його частку і залишуся тут жити.

Паша довго мучився, але все ж здався, визнавши, що не має потрібної суми.

– Гаразд, Ганно, може, ти й маєш рацію, – промимрив він. – Я продам тобі свою частину, а ми з Мілою знайдемо інше житло.

Після двох місяців оформлення угода відбулася. За допомогою накопичень, та невеликої позики, Ганна стала одноосібною власницею квартири.

А Паша отримав гроші й разом із Мілою з’їхав – спочатку до її батьків, потім збирався купити маленьку двокімнатну квартиру.

Останній вечір у їхній спільній квартирі був важким. Ганна пам’ятала, як колись вони з братом дивилися фільми ночами, жартували, їли піцу. Тепер він пакував речі з похмурим обличчям, а Міла поглядала на неї з ненавистю.

– Будеш задоволена, коли вигнала рідного брата, – процідила вона.

– Я нікого не виганяла, – відповіла Ганна тихо.

– Це ви хотіли повної влади над квартирою. Я лише захищала свою частку.

Паша мовчав, розуміючи, що правда не на їхньому боці. Він лише буркнув на прощання:

– Вибач, Ань. Натомість тепер немає скандалів.

– Так, мабуть, – погодилася вона, стримуючи сльози.

Коли вони пішли, Ганна пройшлася порожніми кімнатами, де більше не лунав голос брата. Змішане почуття свободи та смутку захопило її.

Батьки, дізнавшись про те, що трапилося, підтримали дочку:

– Звичайно, неприємно, але жити за правилами Міли ти б не змогла, – сказала мати.

Через пів року Ганна облаштувала квартиру під себе: обрала нові шпалери, прикупила диван, та поставила сучасну кухонну техніку. Без крайньої розкоші, просто, функціонально.

За всього бажання вона не змогла б більше милуватися старими реліктами, які нагадували про минулий конфлікт. У голові звучав докір: «Брат міг би бути поруч, але вибрав дружину, яка хотіла мене вигнати».

Іноді Паша заходив на годинку, без Міли, принести якийсь папір, чи забрати залишені диски. Розмови були натягнутими, вони намагалися не торкатися болючої теми. Ганна бачила, що брат виглядає пригніченим, але нічого не могла змінити.

Якось вона запитала:
– Пашо, все добре?

– Не знаю. Міла лається, що ми не змогли вибити квартиру. На мене тисне кредит, – усміхнувся він. – Але я сам вибрав.

Ганна розуміла, що їхні шляхи розійшлися. Вона не хотіла зла, але зберігати тісний зв’язок не виходило. Квартира тепер була лише її.

Деколи вона, сидячи на новому кріслі, згадувала, як разом із братом у дитинстві грала в коридорі, мріяли про майбутнє. Тепер реальність змінилася.

Проте з часом вона заспокоїлася. Залишилася лише легка туга за минулим. І все ж таки їй було краще жити одній, ніж миритися з приниженнями. Зате, тепер ніхто не вкаже, яку кімнату зайняти, й коли з’їжджати.

Так Ганна остаточно зрозуміла, що справжня свобода іноді коштує дорого не тільки фінансово, а й у сенсі втрати колишніх близьких відносин.

Але вона прийняла цю ціну. Тепер вона мала власне життя, і ніхто більше не міг вказати їй на двері.

Що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.