Лариса пів року тому вийшла на роботу після відпустки по догляду за дитиною. Синочку, а йому вже три з половиною рочки, відвідує садочок. Ходить поки що не дуже, може, за літо якось звикнеться, пристосується.

— На те тільки й надія, — зітхає молода жінка.

— Ні, я не впадаю у відчай, бо з ким не поговорю, майже у всіх діти так починають ходити до садка. І наш випадок ще не найважчий.

Усього-то чотири рази на лікарняних сиділа за ці пів року. З чим? Один раз ротавірус підхопили, двічі просто температура і нежить був, одного разу запалення. Не дуже добре, звичайно, але всі діти хворіють.

— У тебе ж свекруха на пенсії, ти ж казала? І з дітьми зовиці замість садка сиділа вона, — зауважує подруга. — Могла б і домовитися…

Питання це для Лариси складне і болісне. Тільки вчора стався скандал удома саме з цього приводу. Лариса категорично не хоче, щоб із сином сиділа свекруха.

По-перше, мама чоловіка говорить, що сад онукові взагалі не потрібен, вона буквально рветься виховувати онука до школи.

А по-друге… По-друге, свекруха прагне сидіти з онуком не просто так, а за гроші. За доплату до пенсії. І наполегливо переконує в цьому свого сина і Ларису. А Лариса проти.

Вона вважає, що або бабуся сидить з дитиною просто так, саме таку допомогу свекруха надавала колись старшій сестрі її чоловіка, або… нехай не сидить зовсім.

— Я не хочу залежати від її примх, — говорить молода жінка.

— Прекрасно розумію, що я не рідна донечка, що просто так бабуся сидіти, начебто, і не зобов’язана, але… я й не вимагаю. Сама даю собі раду.

До того ж, скільки таких випадків, коли бабуся потім починає маніпулювати власною важливістю і незамінністю?

У Лариси є знайома, яку теж свекруха буквально «випхнула» на роботу ще до закінчення декрету, дитині там було років зо два.

А за місяць почалися чудасії: «Ах, ви так, а я вам — ось так. Не прийду завтра і все, робіть, що хочете».

Але та жінка просто плюнула і повернулася в декрет, а їй що робити? Зараз син почне потихеньку звикати до садочка, адаптацію пройде, потім знову сяде вдома, відвикне від колективу, а потім мама чоловіка заартачиться, і починай усе спочатку?

Чоловік Лариси впевнений, що його мама так ніколи не вчинить, тим більше, якщо за гроші. Але у Лариси інше відчуття. Свекруха людина дуже своєрідна.

Любить сунути носа не в свої справи. Якщо щось не по ній, наприклад, Лариса не дотримується «мудрої поради» взимку надягати під шапку дитині ситцеву хустку, вважаючи це пережитком минулого, у мами чоловіка одразу починається:

— Так, звісно, свекруха дурна, вона ж двох дітей якимось незрозумілим чином виховала, але нічого не розуміє в тому, що для дітей добре, а що погано! Свекруха ж була хороша, коли гроші на перший внесок на квартиру давала, а тепер іди в сад і не заважай!

— А гроші на квартиру і моя мама давала, — зауважує Лариса. — Це я до того, що у мами чоловіка дуже навіть бувають чудасії, пов’язані з почуттям власної величі. І образи.

Пару разів я просила її посидіти з сином, коли дуже треба було. Ну і явно помічала, що свекруха скрізь залізла, все подивилася, все перерила. Немає у нас з чоловіком таємниць і секретів особливих, але ж неприємно, коли в твої труси лізуть, речі перебирають, у паперах порпаються.

А сидіти мама чоловіка згодна на нашій території, тож, починаючи від моєї косметики і закінчуючи прокладками, від її очей нічого не сховається.

Є й ще причини для того, щоб Лариса від платних послуг мами чоловіка відмовилася: свекруха жінка вже немолода, їй уже близько до 70-ти, а що, як вона захворіє?

Не прийде, коли Ларисі треба на роботу — це одне. А якщо недогледить за онуком? І що тоді? Не немовля, але й не молодший школяр, звичайний жвавий хлопчина свого віку.

І знову ж таки, грошей Ларисі шкода. На роботі начебто ніхто її не цькує за часті лікарняні, а отримує вона не так багато, щоб на нянь витрачатися. І чоловік не олігарх, 20 тисяч при їхній іпотеці — чимала сума.

— Якщо я можу не платити за щось, навіщо я буду платити? Тому що мамі чоловіка хочеться додатку до пенсії? Ну так, на пенсії не розкошуєш, але й я не жила розкішно 3 роки. Тільки зітхнула, що можу тепер собі щось із речей купити, — пояснює жінка.

– А працювати, щоб більше могла собі дозволити свекруха, віддаючи їй половину зарплати, а самій економити як у декреті? Ні, не хочу. А безкоштовно наша бабуся онука любити не згодна.

— А вчора ж чому з чоловіком посварилися?

— Ой, це окрема тема. У чоловіка в нашій організації працює дружина його приятеля. І ось у нас днями на роботі співробітниця, заступник начальника відділу, на пенсію зібралася.

Щоб з онуком сидіти, до речі, раз вже зайшла розмова в ,,розповідь спеціально для сайту рідне слово,, тему. Так от, начальник обвів усіх очима і каже, що на це місце призначив би мене, якби був упевнений, що я не буду на лікарняних зникати.

Посміялися, рішення, до речі, ще не прийнято. Але я впевнена, що у нас багато гідних кандидатур і сказано все було просто так, але до чоловіка мого вчора ці слова дійшли.

— І що? Розлютився, що ти від місця відмовилася?

— Ага, кричав, що я не хочу більше заробляти для нашої родини, що могла б і не помітити гроші, які його мамі віддавати доведеться, що не думаю про дитину, якій не корисно так часто хворіти.

Ну я і сказала йому, якщо він хоче, щоб я начальником стала, нехай сам сідає на лікарняний, а я з керівником поговорю, але свекруха з онуком сидіти не буде, і крапка.

І кричали одне на одного весь вечір у підсумку, — розводить Лариса руками.

— Напевно, свекруха радіє — внесла розбрат у сім’ю норовливої невістки.

Лариса поступатися не має наміру.

Вважає, що кар’єра від неї нікуди не дінеться, підросте дитина і все буде. Але мамі чоловіка вона платити за догляд не стане. Онука треба любити безкоштовно. Це окрім інших причин і аргументів.

***

Мої любі, ось така непроста ситуація у Лариси, і, на жаль, це не поодинокий випадок у багатьох родинах. Здавалося б, рідні люди, а тут торг за онука, маніпуляції та образи.

Як гадаєте, чи має право бабуся вимагати плату за допомогу з онуками, особливо якщо вона вже допомагала іншій дитині в родині безкоштовно? І чи можна взагалі оцінювати любов грошима?

Мені здається, що взаємоповага та відкритий діалог — це основа міцних стосунків, але іноді, коли компромісу не знайти, доводиться стояти на своєму. А як ви дивитеся на це?

Чи доводилося вам стикатися з подібними сімейними баталіями? Буду рада почути ваші думки, адже, як кажуть, “чужий досвід — розуму брат”!