Коли у Віктора та Тетяни з’явився малюк, то жити стало дещо складніше. До цього вони орендували житло, а тепер навіть за нього платити немає чим. Дівчина пішла в декрет, а хлопець сам такі витрати не міг потягнути. Тому прийняли рішення переїхати до матері Віті.

Руслана Степанівна була жіночкою дуже специфічною. Інколи здавалось, що навіть одна смітинка на підлозі виводить її з рівноваги. Коли жінка бачила, що хтось просто сидить і нічого не робить, то в неї аж око сіпалось. Як же можна на дивані сидіти, поки на вулиці не ніч?

Самі розумієте, як важко дотримуватись ідеальної чистоти, коли в домі маленька дитина. А Таня і сісти не мала права. Як тільки присяде на мить, то свекруха на всю квартиру репетує. Головне, що невістка і слова сказати не могла, щоб не опинитися на вулиці.

– Вітю, де ти знайшов таку ледащу дружину? Цілісінький день буде сидіти над тою малою, а справу корисну ніяку не зробить. Я вам у кухарки та прибиральниці не наймалась, щоб бігати тут все до порядку приводити.

Ось приблизно такими словами кожного вечора зустрічала сина з роботи пані Руслана. А що найобразливіше – він ніколи не ставав на сторону дружини, не заступався за неї, а потім і не втішав, коли вона засмучувалась і плакала. Просто мовчки вислуховував і йшов у душ.

Як Тетяна не старалась догодити свекрусі, та нічого не виходило. В один момент терпіння лопнуло і вона мовчки зібрала свої речі, речі доньки та поїхала до своїх батьків.

Віктор приїжджав та просив її повернутись, переконував, що все не буде як раніше, але дівчина прекрасно знала, що такі люди не змінюються і рано чи пізно це пекло почнеться знову.

Тепер невідомо, що потрібно зробити чоловікові, аби повернути сім’ю.

КІНЕЦЬ.