Відтоді щось ніби змінилося. Вона стала уникати мене, розмовляла сухо, наче я їй щось погане зробила. А я ж просто хотіла допомогти! Навчити, підказати, як краще
— Тебе що, не вчили ліжко заправляти? — звернулася я до невістки. Поліна стояла в спальні, розгублено дивлячись на зім’яту ковдру, що безладно лежала на ліжку. Видно було, що їй […]
– Андрію, ти їв стейк і гарячий салат, так? – перепитала в ресторані сваха чоловіка. – Я рибу з овочами. Підрахуй, скільки ми винні офіціанту! Я ледь зі стільця не звалилася. Ось це так сватання. Мені хотілося втерти носа майбутнім сватам і заплатити за всіх, і за дітей, але потім так собі подумала, що ті їхні стейки дорожчі за все разом узяте. Тепер боюсь подумати, як ми те весілля маєм відгуляти, раз вони такі “дріб’язкові”
– Андрію, ти їв стейк і гарячий салат, так? – перепитала в ресторані сваха чоловіка. – Я рибу з овочами. Підрахуй, скільки ми винні офіціанту! Я ледь зі стільця не […]
У Юлі не стало матері. Жінка, як тільки отримала цю сумну звістку, вирушила в село до батьківського дому. Прощання пройшло, як у тумані. Жінка важко переживала втрату найріднішої людини. – Мамо, як же я тепер без тебе буду, – плакала Юля. Після прощання, та поминок, Юля навела порядок в будинку матері і вирішила повертатися у місто. Потібно було виходити на роботу. Жінка приїхала у місто пізно ввечері, прийшла до свого будинку, піднялася до квартири. Юля тихо відкрила двері квартири своїм ключем, зайшла всередину і…ахнула від побаченого
Юля не думала, що через свекруху розлучатиметься, але все до того йшло. З Сашком вона познайомилася у темні для неї часи: щойно не стало її матері, а коли повернулася з […]
Наталка з чоловіком Ігорем відпочивали у великій компанії на березі озера. Вони відзначали день народження друга чоловіка. Було весело. Багато хто пішов купатися. Наталя теж покупалася, а потім пішла в лісок, щоб переодягнутися серед густих ялинок, щоб сховатися від чужих очей. І тут раптом вона побачила неподалік, під густою великою ялинкою… Свого чоловіка… І він був не сам! Вона придивилася, що робить Ігор і очі вирячила від побаченого. Наталка застигла, її серце стрепенулося. Вона не стала ховатися, а вийшла на крок уперед. – Я вам не заважатиму? – тільки й запитала вона
«Рожеві окуляри» у Наталки злетіли з очей досить швидко після заміжжя. Якось у теплий червневий день вони відпочивали з чоловіком у великій компанії на березі озера, відзначаючи день народження одного […]
– Ольго, зайди до мене! – гукнула Зінаїда Павлівна. Вона сиділа у своєму кріслі, а на руках тримала якогось трирічного хлопчика… Оля несміливо зайшла в кабінет і запитливо подивилася на завідувачку, а потім на хлопчика. – Ось, знайомся, дівчинко, це твій братик, Андрійко, – ласкаво скуйовдивши малюкові світле волоссячко, сказала Зінаїда Павлівна. – Тепер він теж житиме тут, з нами. Оля застигла. Очі сповнилися сльозами. Вона дивилася на хлопця і мовчала. – Ну, що ж ти? Підійди, познайомся! – підбадьорила її завідувачка. – Андрійко – хороший хлопчик, ласкавий дуже, добрий. – А-а-а… – почала дівчинка. – Тато? Де тато?! Вона не розуміла, що відбувається
Оля любила сидіти на підвіконні у теплі сонячні дні та пускати сонячних зайчиків. У неї було дзеркальце – маленьке, кишенькове, дуже стареньке, пошарпане. Та й дешеве воно, люстерко, так нянька […]
Надія Олександрівна помітила, що її син з самого ранку кудись збирається. Вадим дістав з шафи новий костюм, довго підбирав до нього сорочку та краватку, начистив черевики. – Сину, ти куди це так збираєшся? – запитала вона у Вадима. – Мамо, я тобі потім все поясню, а точніше ти сама все побачиш, – якось підозріло додав син. – Невже дівчину приведеш, знайомитися? – усміхнулася мати. – Краще! – додав Вадим і вискочив з квартири. А Надія Олександрівна зайнялася своїми звичними справами. Через дві годину у квартиру постукали. Надія Олександрівна вийшла в коридор, відкрила двері і застигла від побаченого
Надія Олександрівна розташувалася у кріслі перед телевізором із в’язанням. Вихідний день – можна відпочити. У квартирі порядок, обід та вечеря готові. З ранку вона ходила до магазину та зустріла свою […]
Ірина сиділа зі своєю подругою на кухні та пила чай. Маленька донечка в цей час спала, то ж у Ірини знайшовся час, щоб побачитися з подругою. – Катю, мені треба з тобою дещо обговорити, – сказала несподівано Ірина. – Давай обговоримо, – усміхнулася Катерина. – Мені здається, що я якась не таке, – якось дивно почала Ірина. – У мене є одна «таємниця», про яку я ще нікому не розповідала! – Яка ще таємниця? – не зрозуміла подруга. Ірина зробила ковток чаю, важко зітхнула, зібралася з думками і відкрила подрузі свою «таємницю». Катерина вислухала її і застигла від почутого
Ірина з жалем констатувала, що вона не має материнського інстинкту. Отак, на жаль, буває. І краще бути із собою чесною. Донька її лише дратує, сама Іра дуже втомлюється. Думала, що […]
Жодного разу за весь час, поки Марина жила в будинку батьків Вадима, вони не зазирнули в кімнату «молодих» без стуку. І навіть якби Марина почала шукати приводу для того, щоб посваритися зі свекрухою – вона б його просто не знайшла. Пам’ятаючи про те, що говорила їй мати про те, хто кому мама, Марина тримала дистанцію, і в Галини вистачило такту й розуміння, щоб не квапити невістку з висновками.
— Гірко! – заревіла вкотре рідня, і Марина поморщилася, піднімаючись з-за столу слідом за своїм новоспеченим чоловіком. — Раз, два, три… – почали рахувати напідпитку гості, а Вадим уважно подивився […]
Мамо, ми тебе відвеземо до брата, у нього і заночуєш – каже мені дочка. Я до неї в гості прийшла, ми вечеряли, і після цього я сподівалася, що залишуся на ніч у доньки, але вона вирішила мене відправити до сина. – У Володі великий будинок, місця вистає, не те, що у нас – всього дві кімнати, нема де і розвернутися, – каже Катерина і збирає тарілки зі столу. – Може, каву будете, поки мій Микола з роботи повернеться? – питає. – Не хочу я на ніч кави, – кажу і ледь не плачу, бо такий вже мені діти рідні прийом влаштували, що не передати словами
– Мамо, ми тебе відвеземо до брата, у нього і заночуєш – каже мені дочка. Я до неї в гості прийшла, ми вечеряли, і після цього я сподівалася, що залишуся […]
– У цьому вбранні, та на підборах, ти маєш безглуздий вигляд! Час тобі худнути, – Володимир сказав ці слова так, ніби оголошував їй вирок.- На підборах ти – як корова на ковзанці! – вигукнув він. – Ні, люба, сьогодні ти залишаєшся вдома! Ніякого корпоративу
Тяжкі струмені дощу барабанили по карнизах старовинної квартири на Липовій алеї. Львів, як завжди, розкривав свою особливу красу під проливним небом – ліхтарі відбивалися в калюжах, створюючи химерну мозаїку тьмяних […]