— Подарували й подарували, — кинув холодно. Я не відразу зрозуміла, що він не радий. Думала, може, не хоче показувати емоції. Але потім усе стало ясно. Він почав віддалятися. Відмовлявся говорити про мою машину, робив зауваження про те, що я «ще добре не вмію водити». А потім одного разу видав: — Ну що, тепер ти щаслива? Тепер ти незалежна? Я здивувалася: — А ти що, хотів, щоб я все життя в маршрутках тряслася? — У мене хоча б справжня машина, а не цей мотлох
Я сиділа у своїй машині, тримаючись за кермо й дивлячись у вікно. Усередині змішалися образа, злість і розчарування. Я думала, що тепер усе зміниться, що більше не буде суперечок через […]
Я ж ті банки з-під консервації свекрухи всі викидала. Чоловік мені нічого не казав, що їх зберігати треба. І ось ми вчора приїздимо до них на вихідні, і свекруха з порогу накидається: — Де мої банки? Як ти могла їх повикидати? Плати мені тепер гроші. І не з синового гаманця, а зі свого карману! Я стою, кліпаю очима, не можу зрозуміти, що відбувається. А вона далі розпалюється: — За весь час ви 300 моїх банок десь поділи!
Я ж ті банки з-під консервації свекрухи всі викидала. Чоловік мені нічого не казав, що їх зберігати треба. І ось ми вчора приїздимо до них на вихідні, і свекруха з […]
– Сергій? Та не може бути! – раптом вигукнув чоловік за сусіднім столиком. Кілька людей в кафе аж озирнулися. – Сашко! – вигукнув у відповідь Сергій. Він встав, щоб привітатися з давнім приятелем. – Невже ти не був у цьому місті жодного разу після навчання? – запитав друга Сашко. – П’ятнадцять років минуло! – Та якось не вийшло, – сказав Сергій. Вони згадали спільних друзів. – Ну, а що там Віка, з якою я зустрічався? – запитав Сергій. – Про неї щось знаєш? Але Сашко раптом опустив очі, покликав офіціанта і замовив біленької. Сергій відчув щось недобре… – Віки більше немає, – сказав Сашко. Сергій побілів від почутого
Кінець зими радував якимось приємним передчуттям того, що ось зовсім скоро, ще трохи, і все зміниться і в настрої, і в житті. Так у Сергія було завжди, рік у рік. […]
Таня приїхала на день народження до своєї подруги Олі. Жінка припаркувала автомобіль біля будинку, зайшла на подвірʼя. – Ой, Таня! Рада тебе бачити, дякую, що прийшла, – кинулася до неї іменинниця. – З днем народження! Подруго! – привітала Олю Тетяна і вручила пакет з подарунком. – Дякую! Ти проходь! Ми стіл на вулиці накрили, там за будинком, – усміхнулася Оля. – А я ще дещо з будинку візьму і теж підійду. Тетяна пройшла повз будинок, завернула за кут, побачила накритий стіл за яким вже юрбилися гості. Таня придивилася до цієї картини і… ахнула від побаченого
Оля тільки нещодавно влаштувалася на нову роботу. На минулій платили мало, навантажували багато, і в якийсь момент вона вирішила, що настав час щось міняти. Та й чоловік її підтримував, казав, […]
– Аліночко, люба, я маю відкрити тобі душу… – казала Марія Вікторівна, тримаючи руку колишньої невістки. – Ох, чую, що скоро прийде мій час… Ти маєш знати правду! Хай і незлюбиш ти мене після цього. – Не говоріть нісенітниці! – сказала Аліна. – Ви обов’язково видужаєте! Вона постаралася втішити колишню свекруху, яка лежала в лікарні. – Та нічого вже не буде гаразд, – сказала Марія Вікторівна. – Але жінка ти хороша. Жаль, що я не одразу це розгледіла. Жаль, що підтримала сина, коли він розлучився з тобою. Аліночко, ти маєш знати одну таємницю про твою дитину… Аліна вислухала жінку і побіліла від почутого
– Аліночко, люба, я маю відрити тобі душу… – казала Марія Вікторівна, тримаючи руку невістки. – Чую, що скоро прийде мій час… Ти маєш знати правду. Хай і незлюбиш ти мене […]
Зоя Олексіївна зайшла на кухню, за столом сиділа її невістка Ганна. – Ганно? Щось сталося? На тобі обличчя нема, – захвилювалася свекруха, помітивши, що Ганна дуже засмучена. – Нічого… Все добре, – тихо відповіла невістка. – Ганно, я ж все бачу! – свекруха сіла навпроти невістки. Ганна важко зітхнула. – Зоя Олексіївна, я більше не можу це тримати в собі! – несподівано сказала невістка. – У мене є таємниця! – Яка ще таємниця? – не зрозуміла свекруха. – Вибачте мене, якщо колись зможете, – раптом сказала Ганна, зібралася з думками і відкрила свою найбільшу таємницю свекрусі. Зоя Олексіївна вислухала невістку і застигла від почутого
– Ганно, Діма, Євгене, привіт, мої хороші! Ось ледве до вас дісталася. Такий снігопад сьогодні, просто щось неймовірне! Дороги всі замело, транспорт ледве повзе. Хотіла вже на лижі вставати – […]
Оце було і все, що стояло на ювілейному столі у сестри чоловіка. Спеціально сфотографувала! Їсти було практично нічого. Зате вона замовила нам ще за місяць до того подарунок — нову мікрохвильову піч, і мій чоловік її купив для сестри. Я сиділа за тим столом, дивилася на тарілку з шістьма шматочками ковбаси, порізаними, як для дегустації, і тарілочку з оселедцем, і мене аж зло брало
Оце було і все, що стояло на ювілейному столі у сестри чоловіка. Спеціально сфотографувала! Їсти було практично нічого. Зате вона замовила нам ще за місяць до того подарунок — нову […]
Коли Лідія Петрівна вирішила продати квартиру, подзвонила синові, щоб він приїхав. Він мав право на половину грошей. Чоловік лише підписав усі необхідні документи, взяв гроші й пішов. Його навіть не цікавило, куди мати переїжджає
“Якось під час прогулянки в парку Олександр Степанович натрапив на стару знайомому— та вигулювала свого улюбленця, лабрадора. Чоловік зрадів їхній зустрічі, адже вони прожили в одному будинку понад двадцять років. […]
– Сергійку, ну куди я така піду? – сказала Ганна чоловіку і повільно сіла на краєчок дивану. – Може, вдома посидимо? – Ганнусю, ти що?! – вигукнув той. – В нас традиція! Щороку збираємось компанією у Павлика. Мені через те, що ти занедужала, треба свято скасовувати, чи як?! Сергій нетерпляче постукував ключами по долоні. – Ой, все! – сказав він. – Я поїхав. Подзвоню ввечері. Гримнули вхідні двері і Ганна залишилася сама вдома… А ввечері у двері подзвонили. Ганна пішла в коридор. Вона відкрила двері і аж руками сплеснула від побаченого
– Сергійку, ну куди я така піду? – Ганна повільно сіла на краєчок дивану. – Може, вдома посидимо? – Ганнусю, ти що?! В нас традиція! Щороку збираємось у Павлика, – […]
Я стояла перед дзеркалом і ледве стримувала сміх. Ну ні, це вже занадто. Вона що, серйозно? Люба, моя свекруха, знову вдягнула таку ж сукню, як у мене. Тільки вчора я купила її, а сьогодні вона вже на ній. Це ж треба мати таку оперативність! – Богдане, ти це бачиш? – повернулася я до чоловіка, який безтурботно сидів на дивані. – Що саме? – він навіть не відірвався від телефона. – Ну, що твоя мама знову копіює мій стиль! – я розвела руками. – Вчора я купила цю сукню, а сьогодні вона в такій же!
Я стояла перед дзеркалом і ледве стримувала сміх. Ну ні, це вже занадто. Вона що, серйозно? Люба, моя свекруха, знову вдягнула таку ж сукню, як у мене. Тільки вчора я […]