Я не заперечувала, що Тарас допомагає своїм батькам. Але коли він скасував нашу подорож через них, я втратила своє терпіння.
7 років тому я вийшла заміж за Тараса – неймовірно дбайливу людину, яка часто балувала мене дорогими подарунками. Ми мали щасливий шлюб, і я вважала, що мені пощастило, що він […]
На річницю свого весілля Тамара Гнатівна запросила двох своїх доньок і двох зятів. Донькам дала по тисячі гривень, а зятям подарунки купила. От тільки Іванові вручила дорогий інструмент, адже у нього своя будівельна фірма, а Тарасові – гель для душу піднесла в пакеті. Обоє зятів все зрозуміли, але Тарас вирішив мовчати, а серйозну розмову відкласти на потім і став чекати зручної нагоди
Тамара Гнатівна мала дві доньки – Людмилу та Світлану. Людмила вийшла заміж за Тараса, молодого інженера, який працював на місцевому заводі. А Світлана знайшла своє щастя із Іваном, власником невеликого […]
Квартира твоя все одно порожня, тож сестра в неї заїде в середу — свекруха вирішила за мене
– Уявляєш, вона знову прибігла в сльозах, – Галина Петрівна поставила перед сином тарілку з гарячим. – Другий тиждень вже не витримує. Артем невизначено хмикнув, уникаючи розмови. Мати останнім часом […]
Гора брудного посуду: як терпець урвався за три дні.
Василь мив посуду. Три дні терпіти не міг, але ні чашки, ні тарілки чистої не залишилось. Тому, прийшовши з роботи, навіть не перевдягався. Надягнув фартух і взявся за справу. Ще […]
От я собі і подумала, що якщо у сина з невісткою грошей кури не клюють, то вони і не помінять різниці – тисячу я принесла чи дві
В понеділок я думала поспати подовше, бо ж в неділю в невістки день народження був, трохи посиділи, пізно лягла. Але мене розбудив дзвінок в двері. Я глянула на годинник, ще […]
– Ти знаєш, не така твоя мама й немічна, щоб продовжувати жити з нами під одним дахом, – сказала я чоловіку, який через роботу не завжди міг на власні очі побачити справжнє “обличчя” своєї, навіть не мами, а акторки, ще того театру. – Не драматизуй, Лесю. Мама хоче для нас лише добра!, – Та це її добро вилазить мені боком. – Або вона їде до себе, а якщо так погано почувається, то ми знайдемо їй місце в будинку літніх людей. Там її і лікуватимуть і приглянуть
– Ти знаєш, не така твоя мама й немічна, щоб продовжувати жити з нами під одним дахом, – сказала я чоловіку, який через роботу не завжди міг на власні очі […]
Ти ж сам казав, що вона тобі не рідна мама. Я розумію, що ситуація серйозна, але ж не везти її до нас додому, глянь, яка вона брудна. Для цього є спеціальні заклади, – шипіла на вухо Лариса, яка назвала себе нареченою Андрія, і яка приїхала разом з ним. Людмила Вікторівна все розуміла – діти вирішили відвезти її у притулок для літніх людей. Не хотілося покидати рідний дім, але що поробиш. Андрій і справді був їй не рідним, а інших родичів у старенької не було. У важких роздумах Людмила Вікторівна зайшла в хату, і як наказав син, вона стала збирати лише найнеобхідніше. Деякі речі, які довелося залишити, але які були дорогі її серцю як пам’ять, вона брала у руки, цілувала і плакала. – Мамо, ти збирайся, а я відвезу Ларису і повернуся за тобою, – сказав Андрій і завів машину
– Ти не можеш тут жити, мамо, тому збирайся. У нас інших варіантів просто немає, – сухо і спокійно сказав Людмилі Вікторівні син і наказав брати з собою лише найнеобхідніші […]
– А ти не запитував, чому твої діти на тебе не схожі? Можеш скільки завгодно заплющувати очі на правду, але від цього нічого не зміниться. – Марія тобі зраджувала, і мої племінники не мають до тебе жодного стосунку. Тож не тільки в мене немає дітей, – сказавши це, Віра Вікторівна пішла з кухні й почала прощатися з гостями
– Привіт, тату! Як у тебе справи? Як здоров’я? – у слухавці почувся веселий голос Оксани. Коли вона телефонувала батькові, її настрій завжди покращувався. Дівчина дуже любила тата. У них […]
Поїхала до доньки, а двері відчинив зять у самій білизні: я не витримала і накричала на нього
Я вирушила до доньки. Коли постукала у двері, їх відчинив мій зять… у самих трусах, з явно здивованим виглядом. — А чому ти не на роботі? Сьогодні ж середа! — […]
Анно, белла, що сталося? – Роберто не міг не помітити мого раптового занепокоєння. А я і справді стояла мов вкопана, ні кроку не могла зробити, ні слова вимовити. Помилки бути не могло, це був Ігор, мій чоловік. Але звідки він тут узявся? Цього разу у відпустку я приїхала не одна, а з італійцем. Роберто давно мене просив, щоб я показала йому свій край, і цього року він так наполягав, що я вже відмовити йому не могла, тому ми приїхали разом. В село його привезти я теж не могла, бо що люди скажуть? Тому ми поїхали в Буковель, на відпочинок. І тут я зустріла свого чоловіка Ігоря, з яким ми не бачилися більше 15-ти років
– Анно, белла, що сталося? – Роберто не міг не помітити мого раптового занепокоєння. А я і справді стояла мов вкопана, ні кроку не могла зробити, ні слова вимовити. Помилки […]