– Бабусю, мені батьки 300 гривень на день дають, – похвалився мені онук, показуючи, що він собі відкладає з цих грошей, що він собі купує щодня, якісь або смаколики, або якісь дрібниці. А мені так прикро і гірко стало, знаєте. Я ж знаю, що мої син і невістка гарно заробляють, але точно не знаю скільки. Вони про гроші зі мною не говорять. Я і не питаю, бо, знаєте, вихована так – не лізти в чужий гаманець. Але коли я недавно попросила допомогти мені відремонтувати зуби, син сказав, що грошей він не має. «Зайвих немає, мамо, у нас свої витрати», – так і відповів
– Бабусю, мені батьки 300 гривень на день дають, – похвалився мені онук, показуючи, що він собі відкладає з цих грошей, що він собі купує щодня, якісь або смаколики, або […]
— Скільки ти можеш жити за мій рахунок і читати цілими днями оце! — запитала я у своєї 35-річної дочки, яка сиділа з кавою за черговою книжкою на кшталт «Як заробити перший мільйон». — І скільки це коштує? — Три тисячі гривень. Я притулилася до стіни, намагаючись не сказати щось, про що потім пошкодую. — І за чий рахунок цей бенкет? — Мамо, ну це ж інвестиція в майбутнє!
— Скільки ти можеш жити за мій рахунок і читати цілими днями оце! — запитала я у своєї 35-річної дочки, яка сиділа з кавою за черговою книжкою на кшталт «Як […]
– Ти що, не можеш за собою зі своїми дітьми посуд помити? – запитала я у невістки, але Юля спокійно і мовчки лише поставила у мийку тарілки й чашки, які зібрала зі столу після себе, своїх дітей і мого сина. Як завжди, нічого не помила. Вона навіть не подивилася в мій бік, ніби я говорила не до неї
– Ти що, не можеш за собою зі своїми дітьми посуд помити? – запитала я у невістки, але Юля спокійно і мовчки лише поставила у мийку тарілки й чашки, які […]
– Ти знову витратила зайві 200 гривень, Карино? – різко спитав Артем, дивлячись на мене з-під лоба. Я стояла на порозі кухні, тримаючи пакет із продуктами, і всередині мене ніби щось стислося. – У нас же родинний бюджет, – продовжив він, скидаючи з полиці свій гаманець. – Тобі не здається, що ти витрачаєш забагато? Я ледь стрималася, щоб не відповісти йому тим самим тоном. Згадала, як нещодавно просила його дати мені трохи грошей на власні дрібниці, і як він відмовив, змусивши почуватися винною, ніби я в чомусь провинилася
– Ти знову витратила зайві 200 гривень, Карино? – різко спитав Артем, дивлячись на мене з-під лоба. Я стояла на порозі кухні, тримаючи пакет із продуктами, і всередині мене ніби […]
— І важко, і грошей платять мало. Ну подумай сама: вона отримує 700 гривень за добу. Тиждень – через тиждень. Хіба це багато? Сидить там цілодобово цей тиждень, ночувати доводиться так само. Зате незалежна. Тільки тепер чомусь натякає, що ми б їй могли й допомагати. Мовляв, вона на шию нам не сідає, підробляє, але їй мало, дайте ще, – розповідає подрузі Лариса. – А з чого ще? І потім, як вона нам відповіла… Після цього всяке бажання допомагати зникло
— А хто винен у тому, що в неї пенсія маленька? Довгий час вона не працювала взагалі, потім влаштовувалася в такі місця, щоб робота не напружувала. Але ми вихід пропонували. […]
У мене завжди була трохи хлопчача чоловіча логіка, ще зі школи. І коли я стала доросла, я знала, що в мене буде родина, що я буду дуже-дуже любити свого чоловіка. Але я ніколи не брехала собі, що буду зберігати вірність. Якщо чоловіки собі дозволяють походеньки, попри те, що бережуть родини і є хорошими чоловіками, то чому я як жінка не можу собі цього дозволити
У мене завжди була трохи хлопчача чоловіча логіка, ще зі школи. І коли я стала доросла, я знала, що в мене буде родина, що я буду дуже-дуже любити свого чоловіка. […]
– Я ж хочу, як краще! Для вас усіх! А ви з мене недруга робите! – І ти, Ірочко, найбільше намагаєшся! Коротше, дітей я привела, іди забирай їх додому. А я до вас більше – ні ногою! Живіть самі, як хочете! – Репетувала свекруха. – Як скажеш, мамуль! Ми житимемо, як хочемо, а ти не будеш нам ніякого “добра” завдавати
Ірина їхала додому виснажена, але щаслива: нарешті п’ятниця! Ну і тиждень видався! Мало того, що наскочила перевірка, на яку, зрозуміло, ніхто не чекав, так ще й безпосередня начальниця поїхала на […]
— Мамо, а бабуся що, мишей хоче завести? — якось питає син. Я не знаю, що й відповісти. Він правий. Це все ж залишки їжі, це бруд. Але як мені переконати її? З нами живе старенька мама чоловіка. І все наче добре. Але всю їжу, яка залишається після когось, вона плаче і не дозволяє викидати. І забирає це все собі у спальню і там ночами доїдає. Вся спальня у неї в цих крихтах, недоїдках. Вона нікуди ж майже не ходить. Я не можу туди зайти і нормально прибрати, бо вона не пускає в свою кімнату. Каже, це мій особистий простір. І оце за нами, за нашими двома дітьми-підлітками вона весь час доїдає у себе в кімнаті
З нами живе старенька мама чоловіка. І все наче добре. Але всю їжу, яка залишається після когось, вона плаче і не дозволяє викидати. І забирає це все собі у спальню […]
— Оленко, дитинко, – її голос, як завжди приторно-солодкий, сочився фальшивою турботою. Ольга Петрівна майстерно грала роль турботливої свекрухи. – Я ж тільки хочу допомогти! Ти така молода, недосвідчена… Квартира в центрі – це, звісно, чудовий спадок, але подумай сама: вона стара, потребує капітального ремонту. А якщо продати
Сонячні промені косо падали на старий дубовий паркет, висвічуючи химерний візерунок із потертостей і подряпин. Кожна з них – як рядок у книзі спогадів. Ось тут я вчилася кататися на […]
– Все, Ірино, між нами все скінчено! – заявив дружині Олег. – Я хочу справжню родину, дітей. Ти не можеш мені цього дати.Тобі три дні на збори. Як поїдеш – подзвони. Ірина зібрала свої речі й поїхала у село. Там у неї була хата
Минуло два тижні. Одного дня жінка пішла на прогулянку до озера. Коли Ірина повернулася, то побачила біля хати машину Олега. – А що це ми тут робимо?! – гукнула вона. […]