Свекруха постійно витягувала з нас rроші, при цьому ніколи не пояснювала, на що саме вони їй потрібні. Але коли чоловік дізнався, куди вона їх витрачає, він ледь не вибухнув від люті.
Моя свекруха, хоч і вийшла на nенсію, досі працює. Вона не може сидіти вдома без діла, їй необхідне постійне спілкування і, здається, вона просто не уявляє свого життя без nліток. […]
“А як мої діти? Як вони? Ти не можеш так вчинити!” — благає син. “Це моє життя! Я вирішила все для себе,” — відповідає Оля. Це було неможливо зрозуміти. Як можна залишити чоловіка, трьох дітей і йти до іншого?
Мені 57 років, я — звичайна українська жінка, яка все своє життя присвятила родині. Я виховала сина, даючи йому всю свою любов і підтримку, щоб він виріс порядною людиною. Виховувала […]
Син привів додому літню жінку і попросив батьків прийняти її як свою невістку. Такого повороту вони точно не очікували.
Advertisements — Мам, тату, знайомтеся, це Таня, — сказав Олексій. — Таня? Яка ще Таня? — зі здивуванням і жа хом запитала Віра, мати Олексія. Річ у тім, що вже […]
Маючи двох дочок за кордоном, одну в Америці, а іншу в Іспанії, я була змушена і сама стати заробітчанкою, бо ні одна дочка, ні друга не мали бажання мені допомагати фінансово. Спочатку я у них нічого не просила, я працювала на роботі, отримувала нехай і невелику, але щомісячну зарплату, і мені на життя вистачало. Але пів року тому я залишилася без роботи, а до пенсії ще два роки. Я шукала підробітки, адже треба було за щось жити, комунальні послуги сплачувати, харчуватися. Важко мені було дуже, і дві мої доньки про це знали, та за 6 місяців жодна з них і 100 доларів чи євро не передала
Маючи двох дочок за кордоном, одну в Америці, а іншу в Іспанії, я була змушена і сама стати заробітчанкою, бо ні одна дочка, ні друга не мали бажання мені допомагати […]
Після татового несподіваного відходу ми з Богданом і сестрою Анною почали обговорювати, як розпорядитися тим, що він залишив по собі. Тато не залишив заповіту, бо завжди був переконаний, що ми самі знайдемо спільну мову і розподілимо все по-братньому. Спершу я теж так думав – адже ми виросли разом, ходили на одні й ті ж сільські дискотеки, підтримували одне одного у навчанні та роботі. Та коли дійшло до спадку, здавалося, що переді мною стоять зовсім чужі люди
– Невже ти справді збираєшся піти до нотаріуса без нас, Богдане, – запитав я, відчуваючи, як серце калатає. – Ми ж домовлялися зустрітися разом і обговорити все спокійно. Мій брат […]
Я «виплакала всі очі», моє серце розбите, немов засохла булочка і дурні голуби клювали його, завдаючи нестерпного болю. – Не може мужик просто так піти! – говорили подруги. – Значить, натворив десь! – зі знанням справи констатували їхні чоловіки. Якщо натворив, то повинна ж я хоч здогадуватися – де? Все було чудово! – Знайшов, мабуть, якусь вертихвістку, – сказала якось тітка Таня (прибиральниця в офісі), – а ти голову ламаєш. Плюнь, так, розітри. Значить, не твій мужик
Мій третій чоловік Сергій пішов від мене, нічого не пояснивши. Два попередніх зробили так само. Ось так, нічого не сказавши. Не поговоривши. Так, чорт візьми, ми ввечері займалися любов’ю і […]
Тітка Валя – Сашка мати – схопивши коровай, вийшла з дому. Коровай був на вишитому рушнику, зверху, на хлібі, як корона, височіла сільничка. Оточивши господиню хати, родичі тіснилися ближче, ну, а ми зі Свєткою з жадібністю впилися очима в наречену. Ні, брат у мене теж гарний – у чорному костюмі та білосніжній сорочці, з квіточкою на піджаку, високий, чорнявий, кароокий – уся рідня милувалася і пишалася ним. Але ось наречена – це ж для нас зі Свєткою – царівна з казки. Біла довга сукня, з-під якої визирали туфельки, струменіла по її дівочій фігурі; на акуратно покладеному світлому волоссі – весільний вінок, до якого була прикріплена ніжна, як хмара, фата
Гаряче липневе сонце пекло вже з самого ранку. Я ще раз зайшла на подвір’я, де мешкали батьки мого двоюрідного брата; від ґанку до сараю та хатинки – все було вкрите […]
Марина прийшла на роботу. Директор зібрав нараду. – Колеги, – сказав він. – Хочу подякувати людині, яка робила вкрай важливу роботу – Марині Олександрівні! Марина відчула, як червоніє. – На знак подяки компанія дарує Марині Олександрівні… – продовжив він. – Путівку на Балі! У залі запала тиша. Потім пролунали рідкісні оплески… – Дякую, – Марина встала, почуваючи себе ніяково. – Але це зайве, справді. Я просто робила свою роботу. – Не будьте скромною, – директор усміхнувся. – Ви заслужили! Нарада закінчилася, а в обід по офісу поповзли несподівані плітки про Марину… Вона відчула, як на очі підступають сльози. – Невже вони таке про мене думають?! – тільки й подумала жінка
Марина дивилася на екран монітора, де блимав курсор у порожньому пошуковому вікні. Годинник показував 19:45 – звичайні співробітники давно розійшлися по домівках, але вона засиділася, намагаючись відновити черговий втрачений під […]
– Словом, вибір за тобою, подруго. Чи ти щаслива просто тому, що живеш. Сама вершиш свій настрій. Або вибудовуєш своє життя довкола когось іншого. Плачеш, чи смієшся по команді. Обирай. – Особисто я свій вибір давно зробила, та абсолютно щаслива
У Ірини робочий день добігав кінця, як раптом її телефон завібрував, бо був на беззвучному режимі. Кинувши погляд на екран, вона побачила, що їй телефонує її найкраща подруга Алла, тож […]
— З яких це пір ти їси варення, жук? — А ти також спробуй, тату! Воно із суниці! – не міг зупинитися Степан. Бабуся одразу виставила переді мною тарілку. — Вибачте, а як вас звати? – запитав я, ніяковіючи. — Антоніна. Просто баба Тося. Ти їж, налягай, а то синок у вас спритний. — Так… дружина таке не готує відтоді, як… А ви звідки моє ім’я знаєте? Я начебто не представлявся. — Та як же? Ти мені сказав: «здрастуйте, мене Юрій звати…» — Хіба? — Точно. Старенька дивилася на мене з лукавою насмішкуватістю. Я не знав кому вірити: їй чи собі
Втомленим рухом вона зняла перуку, а я, щоб не бачити її навіть боковим зором, сильніше натиснув на газ. Зосередитися на дорозі… погляд тільки вперед… Я не міг бачити її без […]