Марійко, ти знаєш, що я люблю тебе, і що ми з тобою ніколи і не сперечалися серйозно, а всі рішення разом приймали. Але цього разу хочу тобі сказати, що таки ти не права, – Василь опустив голову, а потім перевів свій погляд у вікно. – І я тебе, Василю, люблю і поважаю, за 40 років нашого спільного життя не пригадую, щоб я тебе колись не послухала. Та зараз, звиняй, але я таки буду продовжувати наполягати на своєму – нашу хату треба на Миколу записати. – Не можу не погодитися з тобою, Марійко, Микола – дуже гарний хлопець, він же нам як син. Не пригадую, щоб він нам хоч колись у чомусь відмовив. Але сама зрозумій, Оксана – моя єдина племінниця
– Марійко, ти знаєш, що я люблю тебе, і що ми з тобою ніколи і не сварилися серйозно, а всі рішення разом приймали. Але цього разу хочу тобі сказати, що […]
Не буває ідеальних свекрух, і навіть не доводь мені зворотне. — А я й доводити тобі нічого не буду. Просто таких, як мама Паша, їх мало. Тобі така не зустрілася, а мені пощастило. Адже я теж після своєї першої свекрухи думала, що не буває їх хороших, а виявилося, що ще й як бувають
— Настю, ну це ж ненормально! Я розумію, коли за матір’ю плачуть, але щоб за свекрухою так побиватися? Вона ж тобі зовсім ніхто, чужа, стороння тітка. Ну чого ти ревеш? […]
– Світлано, ти подумай ще. Не рубай із плеча! Олька в нас хоч і велика, але в неї зараз такий вік, що краще не травмувати зайвий раз. Це ж усе закладається на майбутнє. Дмитро сам не знав, як слова про доньку спали йому на думку, але, здається, Світлану це пройняло. Вона зітхнула і провела рукою по обличчю, роздумуючи, що їй робити.
– Як мені все набридло! – Світлана кинула сумочку на диван. Дмитро навіть не відреагував на випад дружини. Він звик, що вона іноді психує. Та й її проблеми не особливо […]
– Дмитро, ти це мені на зло кажеш, чи це – правда? Невже ти так можеш говорити про свою дружину, яка з тобою була і в радості, і в горі всі ці роки? Скажи, що це неправда, – з хвилюванням спитала вона чоловіка. – Твій син із сім’єю живе на орендованій квартирі, а ти купив своїй… – вона назвала Олю поганим словом. – Ну, і хто ти тепер після цього?
Проживши з дружиною багато років і у серйозному віці – п’ятдесят років Дмитру раптом набридло таке життя. Двоє дорослих дітей, син та дочка, у них вже теж свої сім’ї та […]
– Шукай в місті роботу. Та ти її і знайдеш. І не забувай сюди приїжджати. Хата живе доти, поки в ній людський дух відчувається. Грубку взимку пропалюй. Не бiйся сама ночувати. Тут і доля тебе знайде. Чи вже кавалера маєш? Яків усміхнувся. «Ти будеш щаслива, дитинко», – мовив про себе. Певно, щось знав…
Долю і конем не об’їдеш. – Ну й, застряг я тоді посеред дороги. Наче посеред світу, заметеного снігом… За матеріалами “Наш День” “Спинилась доля серед заметілі”. Автор Ольга Чорна Катя […]
Коли мені виповнилося вже 18 років, я випадково знайшов документи, в яких говорилося, що в мене інший тато. Я не повірив в це. Але коли добре подумав, то згадав, що тато завжди був холодний до мене, він ніколи не похвалить мене, й слова доброго зайвий раз не скаже, ніколи не повів за руку в магазин чи куди ще як водить менших своїх синів Дмитра і Степана. Тоді виявляється що і бабуся мені не рідна, адже вона мама мого батька. Я зовсім заплутався, і щоб розібратися в усьому, пішов до бабусі, адже, щиро кажучи, я навіть й не знав куди мені йти.
Моя бабуся Анна Вікторівна, завжди ставилася до мене краще, ніж до інших своїх онуків, я сам добре це помічав. Я завжди знаходився поряд з нею, скільки себе пам’ятаю. Коли я […]
Ситуація склалася, м’яко кажучи, непроста. Його дружина, Катерина,привівши у світ трьох дітей і виростивши, несподівано пошкодила розум. А просто кажучи – у дружини знатно поїхав дах, через що вона вирішила спустити гроші, накопичені потом і кров’ю. І не просто спустити, а витратити бездарно. Дарма, чи що, Сергій майже три роки збирав, планував, мріяв…
-Ну Катька учудила!!! – Максим насилу переводив подих, зігнувшись навпіл і намагаючись заспокоїти дикий регіт, яким супроводжував розповідь найкращого друга. -Ну а що я можу зробити? Я ж не жартую, […]
Дочекавшись, поки пара повернеться у вітальню, Михайло Андрійович обережно вислизнув із ванної і як ні в чому не бувало приєднався до застілля. Артем тримався як зазвичай, немов і не було того підозрілого дзвінка.
Михайло Андрійович завмер у ванній кімнаті, прислухаючись до розмови за стіною. Перегородка між кухнею і ванною була тонкою, і голос Артема – хлопця його доньки Марини – звучав виразно: – […]
Коли Володя попросив Марусю купити якоїсь ковбаси (ну, не уявляє він своє життя без неї), Маруся спеціально не стала її брати. І на питальний погляд поплескала очима. – Я забула…
Коли Вова запропонував Марусі з’їхатися, вона думала, що це початок казки. Їхньої довгої та щасливої казки. Власне, так воно й було. Але не довго. Виявилося, що Вова зовсім не пристосований […]
– Ну і котись звідси, я тебе взагалі ніколи не любив! – Крикнув Микола услід молодій дружині, яка виходила із квартири з маленькою дитиною
– Ну і котись звідси, я тебе взагалі ніколи не любив! – крикнув Микола услід молодій дружині, яка виходила із квартири з маленькою дитиною. – Нарешті тобі вистачило сміливості зізнатися […]