— А Ірка тут до чого? Маринка ж твоя з Олексієм моїм дружить. Ми тут у гості ходили, думали, що ночувати залишимося, та довелося повернутися. Заходимо, а там! Синок мій, із донькою твоєю, з Маринкою, лежать, у ковдру закуталися. Вже не знаю, що було в них, але кохання в них, вони пів літа в літній кухні продружили.
— Ну здрастуй, сестричко моя дорога! Спасибі тобі за шоколадку, напевно смачна дуже була, тільки й пробувати її не стала, тобі назад передала. І каблучка теж підійшла, тільки мені чужого […]
Найбільш прикро було за дітей. Андрій і так не балував Марійку й Поліну подарунками, а тут ще й продуктів пошкодував! Але Катя розуміла, що чоловік усе це робить спеціально, і не збиралася поступатися.
– Скільки можна вдома сидіти? Коли ти вже підеш на роботу? – Андрій був сьогодні в поганому настрої й одразу завів розмову, від якої в Каті вже зводило щелепу. – […]
Рита Сергіївна повністю взяла на себе турботу про онука, щоб дати невістці можливість закінчити навчання. І з Вірочкою Ірина була в декреті лише півтора року, а до садка з онукою сиділа бабуся. З’явилося гарне місце роботи в тій самій приватній клініці, але виходити треба було зараз, і свекруха знову прийшла на допомогу.
Ірина вже вимила посуд після вечері, її чоловік – Віктор – зі старшим сином розставили фігури на шахівниці і збиралися почати щовечірню партію, молодша дочка – Вірочка – укладала спати […]
Скільки їй років, чи є в неї діти, чоловік… його нічого не цікавило. У той момент він зрозумів, нарешті, що таке кохання. Відвести погляд він уже не міг. Йому здавалося вічністю відмахнутися від настирливих комарів і прикрити на секунду очі.
– Відрізай, мамо, або я сама ножицями пройдуся, – донька ревіла, сидячи на табуретці. Хвилі пшеничного волосся струменіли по спині й торкалися сидіння. – Що ж мені тепер через брата […]
Мене звати Андрій, і я хочу розповісти історію про те, як опинився в будинку для літніх людей. Навряд чи я колись думав, що все буде саме так. У мене була сім’я, була дружина Віра. Ми разом виростили Максима, старалися дати йому найкраще. Я працював без відпочинку, навіть у вихідні міг підробляти, аби лише у мого сина було те, чого сам я в дитинстві не мав.
– Тату, я в твоїй квартирі зроблю ремонт, навіть вже гроші виділив, а ти в той час побудеш в будинку для літніх людей, – наголосив син. Я ж йому повірив, […]
— Зять слабохарактерний попався. Ну такого й вибирали. Він і гнеться слухняно на дачі улюбленї тещі, від світанку, до зорі. Усі вихідні та свята, та й сама її донька теж там же. На моря її мати не відпускала: нічого гроші тратити. Ось тобі відпочинок – дача, а купатися влітку можна і в річці
— Моя Настя, що вчудила, – ділиться переживаннями Софія Іванівна, – вигнала чоловіка. Ні з того, ні з сього. Адже рік тільки, як одружилися! Ми ж із батьком усе зробили, […]
Надії на очі попався незнайомий почерк… начебто й не збиралася, а прочитала: «Розписка. Якщо дізнаюся, що ношу дитину, то нічого пред’являти Юркові Кузьменко не буду. Света»
— Петре, а де твої штани? — Які? — Ну робочі… куди закинув? — А-аа, так на грубці ж… прати чи що зібралася? — Зібралася, а зібрати не можу. Куртку […]
Я зайшла до супермаркету і почала ретельно вибирати найдешевші продукти. Я думала, що мене ніхто не побачить, але тут почула знайомий голос. – Марина? – це була Олена. Вона кинула погляд на мій кошик. – Щось ти не дуже схожа на ту розкішну інстаграм-дівчину. Я отетеріла, намагаючись вигадати виправдання, але в голові було порожньо. Наступного дня в соцмережах вже з’явилися перші натяки. “Хтось бачив Марину в дискаунтері. Щось не сходиться”
– Ти знову в тій же самій сукні? Марино, ти серйозно? Люди вже, мабуть, помітили! – насмішливо кинула Олена, переглядаючи мої фото. Я стиснула губи, роблячи вигляд, що не зважаю. […]
Поваги в мене вистачає, — відповіла Ксенія, — а ось нахабства я терпіти не буду
— Мамо, що ти їм доводиш? — із кімнати вийшов сімнадцятирічний син. — Чула б ти, що вони кажуть, коли тебе немає вдома! Ах, точно! Я ж записав на телефон! […]
– І треба тобі, Марійко, те місто?! – невдоволено бурчала її сестра Зіна. – Шість десятків років у селі прожила і, треба ж – у місто вона захотіла! Марійка зніяковіла. Її дочка, Ірина, хотіла продати материну хату і забрати Марійку до себе в місто… – Зіно, піду я, – встала Марійка. – Іра там порається з переїздом, а я сиджу… Марійка прийшла додому. Ірина лежала на дивані. – Мамо, все складається якнайкраще! – заявила вона. – Я знайшла покупця на хату! І він бере, як є! – Як це?! – ахнула Марійка. – Навіщо йому моє начиння? Жінка не розуміла, що відбувається
– І треба тобі, Марійко, те місто?! – невдоволено бурчала її сестра Зіна, розкочуючи по столу тісто для ватрушок. – Шість із лишком десятків років у селі прожила і, треба […]