Іноді Оля досиджувала в дитячому садку допізна, тому що в тата були вечірні лекції. Іноді наймалася няня на кілька днів, коли потрібно було їхати на конференцію в інше місто.Так і в школі, куди Михайло збирався віддати доньку, обов’язково мала бути група подовженого дня.
– Галю, а ти ж мені брешеш, – спокійно заявив Михайло. – І в думках не було! – відповіла Галя з посмішкою. – Те, що ти мені брешеш, я знаю […]
Вона не може тут жити, вона нам ніхто, – чую як дочка мого чоловіка голосно пояснює своєму брату, що мене треба виселяти з будинку, в якому я прожила останніх 15 років. – Зачекай, Марино. Не все так просто. Куди зараз тітка Тамара піде? – каже Юрій, син мого чоловіка, якого я завжди вважала більш людяним і порядним, ніж його сестру, за 15 років спільного життя з чоловіком я таки щось встигла побачити. Нещодавно не стало мого чоловіка. Приїхали його діти від першого шлюбу, і відразу взялися розпоряджатися спадщиною. В принципі, спадок не малий: будинок, город, гараж, машина. Я не особливо не претендувала ні на що, але якщо чесно, то і не думала, що мене так швидко почнуть з хати виганяти
– Вона не може тут жити, вона нам ніхто, – чую як дочка мого чоловіка голосно пояснює своєму брату, що мене треба виселяти з будинку, в якому я прожила останніх […]
— Максиме, я хочу бути чесною з тобою: у Києві на мене чекає чоловік, я його люблю й не збираюся зраджувати. Ти мені цікавий, я б хотіла продовжити спілкування, але тільки дружнє
— Людо, ти розумієш… — почав Володя. — Ні, я тебе люблю, але ви з нею такі схожі й… Я заплутався. Вона підозрювала, що він може їй зраджувати, але й […]
Вони навіть не намагалися прислухатися, коли раптом у лісову тишу врізався звук машини. Це був позашляховик, який дивом проїжджав у цей час. Водій і його пасажир допомогли жінкам сісти і, додавши газу, поїхали до станції, дорогою викликавши швидку
— Далеко ми зайшли… ти дорогу хоч пам’ятаєш? Я от зрозуміти не можу, куди ми забрели. — Ми дорогою йшли, а де вона тепер – не видно… слухай, Тоню, повертатися […]
Я повільно рушила до кімнати, а те, що побачила, мене щиро здивувало: брудний посуд на столі, порожні пляшки, розкиданий одяг і якісь недоїдені канапки, залишені просто на дивані. Здавалося, квартира стояла без догляду кілька тижнів. А я ж була впевнена, що син любить порядок і чистоту. Що ж трапилося? – Я лише на хвильку, – пояснила я, намагаючись знайти місце, куди поставити сирник. – Сподівалася, що ти зрадієш, коли побачиш домашню випічку
– Ти знову прийшла без попередження? Чому не подзвонила? – почула я різку фразу від сина, щойно відчинилися двері. Я зупинилася на порозі, стискаючи в руках невелику торбинку з домашнім […]
Сину ще навіть 45 нема, нічого, знайде собі ще хорошу дружину. Просто ця, яку Петро привів в мою квартиру зі словами: “Любов мого життя”, виявилася не тою, яка мені підходить. Можливо, якби ця Інна, яка, до речі, на 10 років від мого Петрика молодша, жила з Петром окремо, то було б все добре. Але брати себе в своєму домі під ноги я не дозволю. Річ в тім, що Інна десь на другий тиждень після розписки покликала мене на кухню, щоб обговорити деякі питання. Виявилося, що я не маю права разом з ними за столом сидіти: зранку, в обід і ввечері
Сину ще навіть 45 нема, нічого, знайде собі ще хорошу дружину. Просто ця, яку Петро привів в мою квартиру зі словами: “Любов мого життя”, виявилася не тою, яка мені підходить. […]
– Мені двадцять вісім років, а я так і залишився дитиною для своїх батьків. А їй вісімнадцять, а вона, мабуть, дитиною так і не була. Вона як народилася, так одразу стала дорослою
Рита мовчки проводила очима санітарів, які виносили на ношах два чорних мішки. -Так, це я знайшла їх вранці! – плутано пояснювала вона слідчому, який вів допит – Пішла дітям кашу […]
Коли мені виповнилося 18 років, батько заявив, що більше не надаватиме мені ніякої допомоги. Я досягла всього самостійно – і зараз можу сплатити йому тією ж монетою.
Закінчивши університет з відзнакою, я спробувала влаштуватися в його фірму, але батько принципово відмовився брати мене на роботу, не бажаючи змішувати сім’ю з бізнесом. Моя мати намагалася втрутитися, розповідаючи про […]
— Кать, а хто це в неї на фотці? – не втримавшись запитала я в нової подруги, коли ми зайшли у свій кабінет
— Дівчата у нас непогані, але начальниця – справжня мегера, – шепотіла мені Катя, моя сусідка по кабінету, у мій перший робочий день, – Жахлива людина! У нас її всі […]
– Геть із мого будинку! Зараз же. – Мамо, ну що ти… – почав Олег, але Надія Вікторівна перервала його: – Я сказала – геть. Забирайте дітей, та йдіть. – Ходімо, Олеже, – Марина схопила Мишка на руки. – Нам тут не раді
Надія Вікторівна поправила окуляри та подивилася на годинник. Шість вечора, Олег із Мариною запізнювалися вже на пів години. Втім, нічого нового – пунктуальністю ця парочка ніколи не вирізнялася. Вона зітхнула […]