Ми з Матвієм мовчки вечеряли, коли задзвонив телефон — на екрані, як завжди, “Свекруха”. Я ввімкнула гучномовець, бо гречка в ложці, а не в руках, і почула її улюблене: – Матвійчику, ти хоч щось нормальне сьогодні їв? – І він… він засміявся. Не нервово. А щиро. Як з анекдоту. Щось у мені хруснуло. Я мовчки встала, взяла тарілку й вилила гречку у смітник. Вона сіла на самісінький край пакетика, де ще вчора лежала шкірка від банана, і повільно сповзла вниз, мов моя повага до себе. І в той момент я зрозуміла: далі так не буде. Але що я зроблю — навіть сама тоді ще не знала
Я більше не хочу мовчати. Я довго закривала очі на те, коли свекруха вчила мене, як жити з власним чоловіком, як варити борщ, як розмовляти з дитиною. Але крапку поставив […]
– Тамаро Іванівно, чому Віка пропускає школу? Чому у неї трійки? – Роздратовано запитала невістка. – Поліна, не кричи! Дівчинці й так важко – вона відчуває, що ви її кинули! Вона не повинна бути підлеглою, яка виконує все, що ти наказуєш
Поліна втомлено притулилася до подушки, її молодший син нарешті заснув у ліжечку. За останній тиждень вона зовсім вимоталася. Новонароджений вимагав цілодобової уваги. – Треба подзвонити свекрусі. Дізнатися, як справи у […]
– Агов, хазяйко! Молока наллєш?! – почувся голос нового сусіда Геннадія у Ольги в коридорі. Жінка відкрила двері й кивнула. – А як же ж! – сказала вона. – Ще тепле, ось беріть вашу банку. Як і домовлялися… Вона показала на стіл, де стояла банка з козиним молоком. – Ти б приносила мені сама, якщо не важко, – попросив сусід. – А то я буваю дуже зайнятий ремонтом, забути можу, чи пізно згадаю… – Не старий ще забувати, ну та гаразд! – погодилася Ольга й посміхнулася. Геннадій постояв біля порога та й пішов… Наступного разу Ольга понесла йому молоко сама. І тут Геннадій звернувся до неї з несподіваною пропозицією
– Агов, хазяйко! Молока сьогодні наллєш?! – почувся голос нового сусіда Геннадія у Ольги в коридорі. Вона відкрила двері й кивнула: – А як же ж! Ще тепле, ось беріть […]
– Та ти геть без розуму, Ярино, – сказала мені Марічка, не моргнувши. – У тебе ж все є! Антон тебе не ображає, не дивиться на “біленьку”, гроші додому носить. Що тобі ще треба? – Щоб мене любили, Марічко. Щоб не жилося з людиною, як із квартирантом, – відповіла я тихо, намагаючись не затремтіти голосом. – Я не знаю, коли ми в останнє говорили… ну от по-справжньому, не про борщ, не про пральну машинку. – Ой, та перестань, – махнула вона рукою. – У всіх так. То діти, то робота, то ці новини. Щастя – це стабільність, а не метелики в животі. Я мовчала. Але у моєму животі вже давно не було метеликів. Там оселилася пустка
– Та ти геть без розуму, Ярино, – сказала мені Марічка, не моргнувши. – У тебе ж все є! Антон тебе не ображає, не дивиться на “біленьку”, гроші додому носить. […]
У мене багатий і дбайливий чоловік, але в мене є коханець та дочка від нього. І я не маю планів порушувати своє стабільне життя.
Я ніколи не любила свого чоловіка і відчувала до нього лише байдужість. Ми були одружені вже 12 років, але у глибині душі я завжди любила іншого – Тимура. Він був […]
Я завжди намагалася бути доброю свекрухою. Не втручатися у справи молодих, підтримувати, коли просять, мовчати, коли не просять порад. Але, видно, цього разу я переступила межу. Вперше дозволила собі висловити думку — і стала «поганою свекрухою» та «поганою матір’ю» водночас
— Та я в курсі, — відповів сват. — Не хвилюйся, твоєму синові так навіть краще буде. Я свого часу так і робив: підробітки, додому пізно, вечеря — і спати. […]
Сашко прокинувся рано, прийняв душ, одягнувся в костюм. – Доброго ранку, кохана! – весело сказав він, зайшовши на кухню. – Що на сніданок? Оля не відповіла. – Оля?! – гукнув гучніше Сашко. – Ти мене чуєш? – Аааа…Так, – Оля подивилася на чоловіка. – У тебе щось сталося? На тобі обличчя нема, – помітив Сашко. – Нам потрібно поговорити, – раптом сказала дружина. – Ну, давай поговоримо, – чоловік сів за стіл. – Я вирішила, що нам треба пожити окремо, – заявила жінка. – В сенсі пожити окремо? А як же я? А як же діти? – Сашко здивовано дивився на дружину, не розуміючи, що відбувається
Ольга з Сашком були одружені вже дванадцять років. Виховували 11-річну доньку та 9-річного сина. Вони були середньо статистичною сім’єю. Зустрілися, закохалися, одружилися, народилися діти, купили квартиру та автомобіль тощо. Свій […]
Перші місяці, коли малюк його не розумів свого імені, бабуся, яка приходила до онука, називала малюка ласкаво: кошенятком, своєю дитиночкою, ягідкою, бусинкою. Доки Людмила не зробив їй зауваження: “У онука є ім’я, йому треба до нього звикати”. — Ну гаразд, – знизала плечима Олена Миколаївна
— Мало того, що вона назвала онука так дивно, так вона тепер ще й знущається з мене, – вважає Олена Миколаївна, – аж до того, що пообіцяла мені заборонити взагалі […]
Колишня всім розповідає, який я поганий батько та ні копійки на дитину не даю. Хоча сама витрачає аліменти на модний одяг та відпочинок закордоном, а донька ходить в обносках!
У 2021 році я розлучився зі своєю жінкою Мариною. Залишив їй та донечці квартиру трикімнатну. Хоча міг претендувати на поділ майна, бо ми це разом купили у шлюбі. І я […]
Ліда сиділа у своєму кабінеті і чекала на наступну клієнтку. У двері постукали. – Доброго дня. Я на манікюр, – сказала дівчина з усмішкою і озирнулася на всі боки. – Доброго. Проходьте, – запросила її Ліда. Дівчина сіла за манікюрний стіл. Ліда одразу зняла старий лак із нігтів та почала робити манікюр. Раптом, телефон клієнтки, який лежав на столі заблимав. Ліда ніколи не заглядала в чужі телефони, але якось так вийшло, що миттю вона побачила фотографію того, хто дзвонить. Ліда придивилася до фото і… застигла від побаченого
Сидячи у своєму кабінеті, Лідія з нетерпінням чекала на останню на сьогодні клієнтку. Спина страшенно нила, хотілося полежати трохи, але слід було закінчити справи. Відкриваючи свій манікюрний кабінет, вона, звичайно, […]