Ти собі як хочеш, але я кажу, що так не можна. Та й збоку це виглядає зовсім не так, як ти кажеш. Анно, схаменися, і роби так, як совість велить, – Ярослава була неабияк засмучена поведінкою рідної сестри, тому і приїхала, щоб по можливості все виправити. – Тобі добре говорити, а я на пенсію вийшла, мені про старість треба подумати. А якщо з такої точки зору дивитися, то я голову в старості біля Насті приклоню, тому вся спадщина і їй, – пояснила Анна. – Але у тебе двоє дітей. Ти хоч розумієш, що це неправильно? Ти доньці все віддаєш, а сина без нічого залишаєш
– Ти собі як хочеш, але я кажу, що так не можна. Та й збоку це виглядає зовсім не так, як ти кажеш. Анно, схаменися, і роби так, як совість […]
— Мамо, уявляєте, ми їй з Олежком говоримо поїхали з нами, а вона ні вперлася, до бабусі в село, – і це та Ольга, яка сухар.. Посміхається Тетяна Єгорівна, притискаючи до себе внучку Яночку, згадує, як боялася рік тому цієї зустрічі… — Ба, а Олеся коли приїде? — Виїхали, Ніна дзвонила… — Все батьки, бувайте… я пішла, мені треба речі розкласти, та й узагалі
Перед зустріччю з родичами Тетяна Єгорівна неабияк хвилювалася. Син із невісткою приїхати мають, от і хвилюється. Онучку нову перший раз побачить. Син, Олег, одружився півроку тому, вдруге. Перша невістка, Ірина, […]
Ганна замішувала тісто, коли на порозі їхньої квартири з’явилася Ліда. – Мамо, привіт! – весело сказала донька. – Я буквально на хвилинку, була неподалік. Чаєм пригостиш? Ганна не промовила жодного слова. Просто поставила на плиту чайник та сіла за стіл. – Мамо, щось сталося? – здивувалася Ліда. Ганна не відповідала, уважно дивилася на доньку. – Мамо, чого ти так на мене дивишся? – не витримала Ліда. – Намагаюся зрозуміти, куди зникла моя донька, – раптом сказала Ганна. – Мамо, ти про що? Та що взагалі сталося? – Ганна здивовано дивилася на матір, не розуміючи, що відбувається
– Не бере… – Ганна зітхнула і відклала телефон на тумбочку. Навколо витав уїдливий запах холодної стерильності. Палата була розрахована на двох. На другому ліжку тихенько лежала старенька сусідка. Похмурий […]
Василь повернувся додому з роботи, і одразу зайшов на кухню, щоб повечеряти. Але Василь, не застав на кухні жодної ознаки вечері. – Людмило, а що у нас сьогодні на вечерю? – запитав він, зайшовши у кімнату, де дружина дивилася телевізор. – Подивися у холодильнику, – відповіла дружина. – Там все є! Василь повернувся на кухню, відкрив холодильник і побачив якусь каструльку. – Мабуть Люда свої фірмові голубці приготувала! – зрадів чоловік. Василь дістав каструлю, зняв кришу і… застиг від побаченого
– Люда! Ти вдома? – покликав дружину Василь, увійшовши до квартири. – Я на кухні, – відповіла Людмила. Сьогодні вона прийшла додому раніше і зайнялася приготуванням вечері. Василь роздягнувся, вимив […]
– Ти вже давно не моя підтримка, Марто. Ти мовчки стоїш збоку, поки мене виносять з мого ж дому!, – Чоловік сказав це так спокійно, ніби не про наше життя, а про стару шафу, яку пора винести на смітник. Я застигла. Бо вперше в житті відчула, що моя мовчанка важить більше, ніж будь-які слова. А ще – що чоловік, із яким я прожила сорок років, віддалився від мене так тихо, що я не помітила
– Ти вже давно не моя підтримка, Марто. Ти мовчки стоїш збоку, поки мене виносять з мого ж дому!, – Чоловік сказав це так спокійно, ніби не про наше життя, […]
Майя обідала на кухні, коли додому повернулася її сусідка по квартирі. Світлана одразу залетіла на кухню, дівчина аж світилася від щастя. – Майя, я з таким хлопцем познайомилася! – одразу заявила Світлана сусідці. – Вітаю! Я рада за тебе, – щиро відповіла Майя. – Я думаю, що ми з ним одружимося! Олег, такий класний, – щебетала Світлана. – Хочеш я тобі його фото покажу? – Ну, давай, – усміхнулася Майя. Світлана швидко дістала свій телефон, відкрила на ньому фото свого коханого, і сунула екран мобільного під ніс подруги. Майя глянула на фото хлопця і… застигла від побаченого
Майя та Світлана потоваришували ще в коледжі. Майя чудово пам’ятала той день, коли їй видали кімнату у гуртожитку. Вона дуже переживала, що її сусідки будуть не найприємнішими дівчатками. А їй […]
Ганна прибирала в квартирі, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила її подруга Олена. – Ганно, привіт. Мені дуже незручно, але ти не могла б мені дати в борг кілька тисяч? – одразу запитала Олена. Ганна навіть крізь трубку відчувала, як соромно Олені. – Звісно, не питання, – погодилася Ганна, і раптом замислилась. Адже Оленка щойно зарплату отримала. – Слухай, а у тебе все гаразд? Навіщо тобі так терміново знадобилися гроші? – запитала подруга. – Ти права Ганно…Дещо таки сталося, – несподівано сказала Олена, важко зітхнула і все розповіла подрузі. Ганна вислухала її і аж рота відкрила від почутого
– Ганно, привіт. Мені дуже незручно, але ти не могла б мені дати в борг кілька тисяч? Ганна навіть крізь трубку телефону відчувала, як соромно Олені. Це було не вперше, […]
Навіщо ти про гроші завела розмову, мамо? Ми ж так добре сиділи. А тепер батьки Сергія образилися, не скоро в гості прийдуть. мамо, ми ж уже єдина рідня, ну які рахунки можуть бути між рідними людьми? – картає мене донька. – Юля, якби це були копійки, я б нічого не сказала, але мова йде про 100 тисяч гривень. Свати мені за великим рахунком ніхто. Чому я маю їм дарувати такі гроші? – кажу. – Назар Іванович подарував нам машину, хіба цього мало? – ніяк не може заспокоїтися донька. – А я вам квартиру дала, і це речі не до порівняння, – обірвала я її на півслові
– Навіщо ти про гроші завела розмову, мамо? Ми ж так добре сиділи. А тепер батьки Сергія образилися, не скоро в гості прийдуть. Мамо, ми ж уже єдина рідня, ну […]
Якось я вийшла в тапках на подвір’я й ледь не наступила на свіжий бетон. Біля нашої хати раптом з’явився тротуар. А за ним – лавка. З новенькими дошками, пофарбована в колір молодого салату. Вирівняна, як під лінійку. І табличка: “Проєкт громади – для людей!” А я стою в тому всьому, як баба в ступі, бо ніхто мене ні про що не питав. А головне – Андрій теж нічого не сказав. Бо це ж він тепер у тій громаді. І проєкт їхній. Та тільки вийшло так, що це моя хвіртка тепер веде не в двір, а на експозицію. І моє життя стало… виставкою для чужих очей
Якось я вийшла в тапках на подвір’я й ледь не наступила на свіжий бетон. Біля нашої хати раптом з’явився тротуар. А за ним – лавка. З новенькими дошками, пофарбована в […]
– Квартира моя, – знову нагадувала Катерина. – Тож я теж маю право голосу, бо вам весь час щось не подобається. То приходжу не вчасно, то поради вам не подобаються, а я вимагаю поваги до себе!
– Мамо, взагалі-то ми спали, сьогодні ж неділя, – намагався прокинутися Олег. – Ти не могла б попереджати про свої приїзди та якось узгоджувати їх із нами? – Коли з’явився […]