У Надії Петрівни закінчилися гроші. Зовсім закінчилися. Гаманець був порожній, і навіть у кишеньці для дріб’язку дзвеніло лише кілька монет по п’ять та десять гривень
У Надії Петрівни закінчилися гроші. Зовсім закінчилися. Гаманець був порожній, і навіть у кишеньці для дріб’язку дзвеніло лише кілька монет по п’ять та десять гривень. Літня жінка зітхнула: якось доведеться […]
Я знала, що щось пішло не так, ще до того, як він це сказав. Просто відчувала — по погляду, по тому, як він мовчав за вечерею, по тому, як не взяв сина на недільний футбол. А потім сказав, ніби між іншим, ніби це щось буденне: – Я йду. У мене інша
Я знала, що щось пішло не так, ще до того, як він це сказав. Просто відчувала — по погляду, по тому, як він мовчав за вечерею, по тому, як не […]
– Дідусю, 3000 гривень? Це ж навіть не пів айфона!, – Владик рвучко вихопив у мене конверт ще на порозі ресторану й окинув сумним поглядом купюри, ніби я не знати що вчинив. У ту мить я усвідомив: мій десятирічний онук перетворює власний день народження на бухгалтерський зліт, а дорослі радісно підіграють
– Дідусю, 3000 гривень? Це ж навіть не пів айфона!, – Владик рвучко вихопив у мене конверт ще на порозі ресторану й окинув сумним поглядом купюри, ніби я не знати […]
Я завжди вважала, що знаю, як краще для мого сина Мирона. Йому вже сорок, а я все ще бачу в ньому того малого хлопчика, який бігав до мене з кожною своєю халепою. Мабуть, тому я так і не навчилася тримати язик за зубами, коли йшлося про його життя. І ось тепер, дивлячись на Мирона, який цілими днями сидить у своїй кімнаті, я розумію: я наробила біди. Великої біди
Я завжди вважала, що знаю, як краще для мого сина Мирона. Йому вже сорок, а я все ще бачу в ньому того малого хлопчика, який бігав до мене з кожною […]
Мамо, ти ж не проти, якщо ми до тебе онуків привеземо, – попередив мене син ще в понеділок. – Не проти, але ти уточни, коли і наскільки, – кажу. – В пʼятницю після останнього дзвоника відразу і до тебе приїдемо. – А чому такий поспіх? – здивувалася я. – Бо ми з Веронікою в суботу їдемо на відпочинок. Усі друзі будуть без дітей, тож ми вирішили Колю і Аню у тебе залишити. Ти ж не проти? Внуків своїх я люблю, і завжди радо приймаю у своєму домі. От тільки вони зі мною залишаються неохоче. Вони звикли до міських умов, і в селі їм, мʼяко кажучи, не комфортно
– Мамо, ти ж не проти, якщо ми до тебе онуків привеземо, – попередив мене син ще в понеділок. – Не проти, але ти уточни, коли і наскільки, – кажу. […]
– Я переїхала, бо ви попросили! Я кинула все: подруг, дачу з тією лавкою, на якій з твоїм батьком пила чай у вихідні… Все заради вас! І що я зараз чую? Ви мене покликали, а тепер женете? – Обурилася мати
– Мамо, правда, ти могла б іноді… ну, не приходити. Просто посидіти вдома, виспатися, зайнятися собою… хоч раз! – Катя, не обертаючись, продовжила нервово помішувати кашу. За її спиною почулося […]
– Де Сашко? – Іра спробувала пройти до квартири, але Катя не рушила з місця. – У центрі соціальної опіки. Тимчасово. – Що?! Ти віддала мого сина чужим людям? – Іра верескнула. – Не чужим. Він був у мене три місяці. Без зв’язку з матір’ю. Без догляду. Це називається «покинута дитина». Це кримінально карається
– З’явилася? – посміхнулася завжди спокійна та тиха сестра. – І де тебе носило пів року? – Дякую тобі, звичайно, врятувала. Справді ж, нічого страшного не сталося, так? Іра стояла […]
– Говорила тобі, що не бери на себе непосильну ношу! Я тебе попереджала, не послухався! А тепер сидиш з дитиною, нікому не потрібний, – бурмотіла мати…
Макар ріс без мами. Скільки себе пам’ятав, вони жили з татом удвох. Іноді приїжджала бабуся, батькова мама. Вона натягнуто посміхалася Макару, дарувала йому ті самі шоколадки, лаяла тата: – Говорила […]
Ти добре все обдумала, Галино? Не так просто залишитися одній і без чоловіка ростити дітей, – мама намагалася переконати дочку, що її рішення піти від чоловіка є не зовсім правильним. – Я все добре розумію, мамо. Але мені всього 34 роки, в мене ще все життя попереду, а з Вадимом я його не бачу, ти ж сама знаєш, яка у мене ситуація, – Галина не втрималася і розплакалася у мами на плечі. Марія Петрівна, яка життя знала не з книжок, запропонувала доньці пообідати з нею, чаю випити, а до цієї непростої розмови повернутися згодом
– Ти добре все обдумала, Галино? Не так просто залишитися одній і без чоловіка ростити дітей, – мама намагалася переконати дочку, що її рішення піти від чоловіка є не зовсім […]
Валентина закривала в банки асорті, кавуни, помідори чи огірки за новими рецептами ночами, не давала спати чоловікові. А потім… навесні виставляла більшу частину цих заготовок до контейнерів зі сміттям. З’їдати стільки не встигали
— Мироне, давно ж я так не сміялася! – Валентина трималася за живіт, а її великі груди ходили ходуном. — Ну що там знову в тебе сталося? — У мене? […]