— Я вам залишки в контейнер поклала, все як ви любите! Ви ж до нас на дачу за цим їздите, а не допомагати?
Олена стояла біля кухонного вікна і дивилась, як дачною доріжкою повільно під’їжджає новенький джип — блискучий, дорогий, з номерами Київської області. Вона мимоволі порівняла його зі своєю старенькою «дев’яткою», яка […]
Ми з Антоном живемо в одній квартирі, але поводимося так, ніби випадкові квартиранти, яким ніяково зустрітися поглядом у вузькому коридорі
Ми з Антоном живемо в одній квартирі, але поводимося так, ніби випадкові квартиранти, яким ніяково зустрітися поглядом у вузькому коридорі. Колись він називав мене своїм сонцем, а я його — […]
— Я зрозуміла, він – ненормальний! – з порога випалила вона Єгорівні, – а ти мене з ним у ліс посилаєш. І що він за людина? Звідки взявся? Ми ж нічого про нього не знаємо. То мовчить, то меле що попало… жах якийсь
Глибоко засмучена, Марина мчала трасою до їхньої дачі під Києвом. Чергова невдала спроба налагодити стосунки з Ігорем цілком вибила дівчину з колії. — Не з’явись вродливою, а будь щасливою, — […]
Ти ж Олена Прохорова? – Вона сама. – Ось. Я ж так тебе в лікарні тоді й записала. – Коли від дитини відмовлялася? То ти мені після цього тричі не мати! Чого прийшла? Дізналася, що мені дали квартиру? Так я тебе й на пів кроку за поріг не пущу!
– Жіночко, ви до кого? – Олена незнайомих людей на порозі свого помешкання не любила. – Професійним “біженцям” я не подаю, і набір столових ножів мені не потрібний! – Доброго […]
Тітко Марусю, візьміть хоч трошки, – дівчина простягла баночку згущеного молока, загорнуту в серветку. – Ми привезли з міста, хочемо вас пригостити, тримайте. – Та ні, дитино, ти ж сама з дитиною, нащо мені? Ми якось тут справимось. Але спасибі, ой спасибі, що навідалась. Хоч хтось, окрім пса, заглядає. Наталя усміхнулась і махнула рукою. – Та що я? Я по-сусідськи. І не думала вона тоді, що через стільки років та фраза обернеться несподівано
– Тітко Марусю, візьміть хоч трошки, – дівчина простягала баночку згущеного молока, загорнуту в серветку. – Ми привезли з міста, хочемо вас пригостити, тримайте. – Та ні, дитино, ти ж […]
Паша відкрив, було, рота, щоб висловитися проти моєї ідеї. Але я не дала йому цього зробити, видавши цілу лекцію про користь спільного відпочинку батька і дитини, особливо, якщо ця дитина – хлопчик.
У мене звичайнісінька сім’я. Є чоловік та маленький син, якому нещодавно виповнилося п’ять років. Чоловік працює стандартно п’ятиденку з десяти до семи, а я працюю неповний день, щоб встигати забрати […]
Скажи спасибі, що коли в тебе мізки на місце встали і ти спроби побачитися робила, син тобі малятко хоч приносив, поки гуляв. Потайки від дружини. Добре хоч розуму не вистачило через суд вимагати онуку бачити, у тебе спочатку був такий план, а тільки гірше б зробила. Відійде твоя невістка. Все, Валю, бувай!
Літня, дорого одягнена жінка частенько з’являлася в цьому районі. Щоб не викликати ні в кого запитань, брала із собою шпіца Адама. Мовляв, бабуся із собакою гуляє. А сама пильно дивилася […]
Вона вирішила спекти для літньої матері її улюблений пиріг з повидлом, але випадково перетримала його в духовці. Проте Антоніна Степанівна цього навіть не помітила. Вона сиділа, дивлячись у кухоль з чаєм так, ніби десь на дні причаїлися ліки проти усіх її печалей. Окуляри сповзли на кінчик носа, руки старанно складені на столі. Сухі, з плямами від часу, та мережею вен.
– Вона ж бездітна була! Тільки не розповідайте мені, що вона сама так вирішила, бац – і спадок вам! – Лариса примружилася. – Ви просто вдало поквапилися. Ми все зрозуміли. […]
— Переварюю новину, сиджу. Доповіли мені, що батько твій сина має на стороні, три роки дитині. Матері також ось не стало, а хлопця до дитбудинку тепер. Забрати його пропонувала… — Нічого собі… Ось це новини… А хто мати? Ти її знаєш?
Тоня прополювала грядки, коли почула, що хтось її кличе у дворі. Витерла піт із чола й вийшла до хвіртки. Там стояла незнайома жінка. — Тоню, здрастуй! Розмова є. — Здрастуй. […]
— Дякую вам… — шепотіла Настя. — Я й не вірила, що так буває… Ви так добре поставилися до мене… — Буває, дівчинко. Коли не злобою живеш, а серцем… Та й онук це мій, або онука, як же я осторонь залишуся… У листі все розповіли Олексію. Він дякував матері й підтримував Настю, запевняв, що все буде добре.
— Лідко, а правду баби кажуть, що Настя Морозова від Льошки твого пузата ходить? — єхидно запитала сусідка Дарина, коли Ліда йшла повз її будинок. — А я пліток не […]