Готувати бабуся з мамою, на думку Насті, абсолютно не вміли, і їй набридли ці вічні супи, борщі та смажена картопля. Вона кілька разів натякала, що могли б по інтернету подивитися цікаві рецепти нових страв. Але вони посилалися то на відсутність часу, то на брак грошей, і продовжували варити свої колгоспні супи
— Мамо, я вже доросла!!! — Настуню, я знаю, але невже так важко зателефонувати і сказати, що все гаразд. Бабуся хвилюється за тебе, я переживаю, дідусь місця собі не знаходить, […]
Ірина проводила свого Андрійка на службу. Дівчина стояла, пригорнувшись до коханого. Дуже шкода було розлучатися. – Іринко, не хвилюйся ти так! – казав Андрій. – Швидко пролетить час, ось побачиш! Я повернуся і все у нас з тобою буде добре, ти тільки чекай… Пройшов якийсь час. Дзвінок Андрія ввечері застав Ірину в гуртожитку. – Привіт, Іринко, як справи? – спитав якимось чужим і єхидним голосом Андрій. – Нормально, а ти якийсь як чужий, Андрійку, – сказала Ірина. – Чому ти таким голосом запитуєш? – Звичайно, чужий! – сказав той. – Не дзвони мені більше, ти зрадила мене, я все знаю про тебе! Ірина оторопіла
Проводячи свого Андрійка на службу, Ірина стояла, пригорнувшись до нього й поклавши на його плече свою голову. У її гарних блакитних очах стояли сльози – дуже шкода було розлучатися з […]
А що це ви принесли? Домашню ковбасу? – прискіпливо зміряла гостинці Олена Петрівна. – Та, що було, те й принесла, – тихо відповіла Марія Іванівна. Олена Петрівна і Марія Іванівна – дві свахи, які ні в чому не можуть дійти згоди. З першого дня, як їхні діти – Оксана й Тарас – побралися, між свахами стояло невидиме змагання. У кого весільний подарунок дорожчий. Хто краще варить борщ, і не тільки
– А що це ви принесли? Домашню ковбасу? – прискіпливо зміряла гостинці Олена Петрівна. – Та, що було, те й принесла, – тихо відповіла Марія Іванівна. Олена Петрівна і Марія […]
– Та ти зірку з неба спіймала, чи що? У сенсі ти не ділитимешся зі мною? Я ж твій чоловік, а не пройдисвіт якийсь
Ми з Артемом були звичайною середньостатистичною родиною. Я працювала адміністратором у салоні краси, а Артем був інженером на заводі. Жили у провінційному місті, та заробляли приблизно двадцять три тисячі гривень […]
У Ліди дуже заслаб брат Артем. Дівчина як тільки дізналася про це, то одразу кинулася в лікарню. Вона його не впізнала. Очі чужі, коротке волосся. Тільки голос був його. Артема. – Сестричко… – усміхнувся той. Ліда намагалася не плакати. Але не виходило. Вона виходила з палати і плакала там, у коридорі. Приходила щодня. Вони багато говорили. Прямо як у дитинстві. – Не хвилюйся, сестричко, – казав Артем. – Я подбаю про тебе. І Ліда навіть не знала, що він і дійсно подбає… Через тиждень після того, як Артема не стало, їй подзвонили з незнайомого номера
Все почалося з фотографії мами в альбомі. Ліді тоді було вісім років. – Мамо, а це хто? – запитала вона. На фотографії було багато дорослих, серед яких Ліда легко впізнавала […]
Ірина повернулася додому. Вона була в гостях у сина в іншому місті. Жінка приїхала і якраз потрапила до подруги на реєстрацію шлюбу. У ресторані було замовлено столик на кілька друзів нареченого, плюс батьки Лізи і вона – Ірина. Син зводив її в магазин і купив у подарунок костюм бордового кольору. До нього дуже підійшло намисто і біла блузка. Гарно й зі смаком! Ліза була в захваті. І не лише вона… Друг нареченого теж задивився на елегантну красуню! Звали чоловіка Євгені. З дружиною був розлучений, мав дорослого сина… З того дня пройшло пів року, й Ірина зрозуміла несподіване
Спогади розбурхували душу Іллі: і добрі, і теплі, і сумні до сліз. Він знову приїхав у дім свого дитинства. Тут він ріс, дорослішав, мужнів. А поряд завжди була мама, Ірина […]
За останні чотири роки я вигладила приблизно 2 000 сорочок чоловіка, відремонтувала дві пральні машинки й витратила на сім’ю понад 87 000 грн із власних підробітків. Та одного ранку, доки на плиті ще бурлив борщ, я усвідомила: мій світ розсипається однією великою крихтою перетрудженої булки
Я – Марта, мені тридцять п’ять, і, здається, я тримаю на собі цілий всесвіт: двоє дітей, роботу бухгалтера, пса Барсика й житло на п’ятому поверсі без ліфта. За останні чотири […]
Кирило прийшов на роботу. – Агов, а що трапилося?! – запитав він колег. – До кого швидка приїхала? – Та начебто у нас все тихо, – відповіла Світлана. – А що там таке? – Все, як годиться при виклику швидкої, – пояснив Кирило. – Машина біля офісу, в коридорі лікар, медсестра з валізкою… – О, мабуть все серйозно! – підняв голову від ноутбука Павло Сергійович. – Піду гляну. Він встав з місця і вийшов з кабінету. Не минуло й кількох хвилин, як у дверях з’явився здивований Павло Сергійович. – Ви не повірите! – раптом сказав він. – Не повіримо у що? – всі застигли, нічого не розуміючи
– Агов, а що трапилося?! До кого швидка приїхала? – зайшов у кабінет захеканий Кирило. Хлопець сьогодні на десять хвилин спізнився і дуже сподівався, що через метушливих лікарів строга начальниця […]
— Ти просто захотів побачити… Вони чекали на тебе і дуже переживали, що ти про них забув… Ви, люди, стаючи дорослими, перестаєте вірити в диво… Ви не вірите своїм очам і вухам, ви вірите тільки тому, що вам говорить хтось, тому, у що вам наказують вірити… Вам говорять, що дива не існує, і ви вірите. А насправді, Юро, кожна хвилина твого життя — це диво
— Я тебе не кохаю, — сказала вона мені, байдуже збираючи речі в якісь коробки. Спокійно і розмірено, як вона все робить. — Це жарт такий? — Ні. Вона дивиться […]
— А ну, швидко вийшла з машини! Качалкою, що затискала в правій руці, старенька постукала по лакованій поверхні капота. — Я кому сказала! — Це хто? – видихнув Дмитро, протираючи очі в надії, що грізне видіння від цього зникне. — Бабуся Антона, мені капець
— Бабусю, наглянь будь ласка за Левком, а я по продукти сходжу. Намагаючись не розбудити дитину, яка щойно заснула, Дарина поклала її в ліжечко і пройшла на кухню. — Я […]