– Багато разів я шкодувала, що вийшла за нього, – згадувала того вечора Ірина Миколаївна. – Тоді ресторани вже стали доступними. Інші своїх дружин ні-ні, а зводять. А мій мене – у вареничну. На більше грошей не було. І радіє, дивиться на мене щенячими очима. Інший своїй жінці – шубу. А я в старому пальті задрипаному. Мама ще до заміжжя купувала
Того вечора отець Димитро запросив мене у гості. Я дуже люблю відвідувати його родину. Матінка пече свій фірмовий пиріг, і за чашкою чаю (а іноді не чашкою і не чаю) […]
Наближалася ніч, а мати так і спала. Оленці здався підозрілим її довгий сон. Вона підійшла до неї, торкнула за плече й зрозуміла, що мати вже ніколи не прокинеться. Всіма скорботними клопотами займалася тітка Галина. Оленка не плакала, їй стало легше без матері. Щоправда, вона про це нікому не говорила
Оленка повернулася з коледжу. Вчилася вона на перукаря. Мати спала на дивані, відвернувшись до стіни. У кімнаті на накритому столі безлад, а вона ж учора ввечері перемила весь посуд і […]
– Дивно, – сказала Ліза, укладаючи рум’яний яблучний пиріг у пакет, – чому ніхто не купив такий гарний і смачний пиріжок. Не залишати ж тебе тут на самоті, це дуже сумно, коли ти залишаєшся один. Вона поклала пакет із яблучним пирогом у сумку, залишила грошики біля каси і вийшла на вулицю. Біля дверей сидів собака. Він уже другий тиждень приходить до пекарні й чекає на Лізу. Собачка невеликий, звичайний дворняжка. Тоді, два тижні тому, Ліза побачила його вперше і пригостила булкою.
Уранці Ліза випадково розбила чашку… – Ну, нехай буде на щастя, – сказала мама, замітаючи уламки. – Мамо, а що таке щастя? – запитала Маня, яка сиділа за столом, пила […]
Гнат Клавдії Семенівні не подобався. Занадто непримітний, худий, як жердина, і слова толком зв’язати не може. – Господи, – бурчала вона, – ну що за вигляд? Чи здоровий він узагалі? І як із Варенькою обходитиметься – одному Богу відомо. Варенька-то в мене краса – хоч на виставку ставте, а цей… Старша, Уляна, хоч із першим чоловіком не склалося, хоч із другим, але ті були ставні! А цей… Ех… Примиритися з вибором доньки Клавдія не могла, але серцю не накажеш.
Клавдія Семенівна не раз хитала головою, звертаючись до молодшої доньки Варвари: – Справа твоя, звісно, але цей Гнат мені не до вподоби. Зовсім не до вподоби! Варя лише відмахувалася: – […]
– Божевільна, – тільки й почула.Хтось піднімав її із обледенілого пішохідного переходу.– Таню, це ти? – запитав її до болю знайомий голос.– Андрій? – переляк змінився полегшенням.
Небо цього ранку не віщувало сонечка. Похмуре, воно вибілювалося снігом. І Таня вже уявляла оті “білі мухи” за вікном. “От якби вже весни!”- замріяно подумала вона. Хотілося тепла, кохання, сім`ю, […]
Татку, любий, забери мене. Якщо в тебе є дружина, зватиму її мамою. Якщо є діти, вони стануть для мене братиками та сестричками..
«Татку, любий, забери мене. Якщо в тебе є дружина, зватиму її мамою. Якщо є діти, вони стануть для мене братиками та сестричками… Але якщо ти мене не приймеш, я накладу […]
Ви й нігтя її не варті! Ви думаєте тільки про гроші, а вона про людей! Не хвилюйтеся, я вже давно написала заповіт на всіх онуків порівну, досить трястись за гроші!
Вся родина Саші вирішили йому оголосити бойкот перед весіллям – це ж треба бути таким упертим, щоб одружитися зі Свєткою з багатодітної родини! Світлана – жебрачка, третя дочка з п’ятьох […]
— Мамочко… Татко… Можна, я візьму їх обох? Будь ласка. Мені не потрібний той дорогий песик… Подаруй мені на день народження цих двох. Я дбатиму про них. Мені більше нічого не треба
Сім’я, яка мешкає в сусідньому під’їзді, розводила рідкісну породу собак — левхенів. Якщо ви коли-небудь бачили цих чарівних створінь, то одразу зрозумієте, про що мова: вони й справді нагадують маленьких […]
– Микито, ти маєш забрати заяву! Я дізнавалася, що справу можуть припинити, якщо ми порозуміємося! – Іро, а я не хочу розумітися з людиною, яка позбавила нас даху над головою!
Арина та Микита одружилися зовсім недавно. Вони не хотіли скликати на весілля три села, батьки й з того, і іншого боку начебто погодилися з ними. Але поступово, в міру того, […]
І що тому Івану треба? Бач, який, ніхто йому не підходить, – шепотіли односельці за спиною, коли почули, що знов дружина від нього пішла. А Іван просто жив. Працював на господарстві, допомагав сусідам, читав вечорами старі книжки, що залишилися ще від тата. Іноді думав: може, не судилося? Може, сам такий – із серцем, яке не для кожного відкриється? Одного серпневого дня, коли він привіз мед у місто на ярмарок, підійшла жінка – років тридцяти восьми, в світлій сорочці, з книжкою в руках. Запитала про липовий мед
– І що тому Івану треба? Бач, який, ніхто йому не підходить, – шепотіли односельці за спиною, коли почули, що знов дружина від нього пішла. Іван завжди був чоловіком видним […]