– Ти серйозно, віддаєш дружині зарплату? – Ти що, зовсім збожеволів? – Я не могла повірити, що з моїм сином так обходиться невістка. Це мене шокувало, і я вирішила втрутитись якомога швиде, щоб якось допомогти
Мій Микола завжди був прикладом відповідальності та доброти. Я гордилася ним усім серцем. Вчитися він любив, і я навіть не згадувала про уроки — все робив сам. Без моєї допомоги […]
Запросила якось дітей до себе, щоб поговорити про одне серйозне питання. Але від того, що вони вигадали, я досі не можу відійти!
Я народилася та виросла у селі. Можна сказати, що то моє місце сили – свіже повітря, город, лісочок недалеко. Діти часто приїздять у гості, ще й онуків привозять. Ох, у […]
— Донечко, тато більше до нас не прийде, він житиме в іншому місці. Потім підростеш і все зрозумієш. А ми поїдемо з тобою до бабусі, там ти підеш до школи. Там велика нова школа, і ти навчатимешся там. Мені потрібен спокій, інакше знову заберуть до лікарні
П’ятирічна Єва прокинулася від того, що у квартирі був якийсь шум, розмови. За вікном ще темно, вона вийшла зі своєї кімнати й побачила, що біля ліжка мами були люди в […]
– Мамо, ну подумай сама – тобі ж там важко. Копатись у землі у твоєму віці…– Мамо, що ти кажеш? Звісно, означають. Але час іде. Потрібно бути реалістом.
– Мамо, ми серйозно поговорити приїхали, – Андрій поставив на стіл магазинний пиріг і ніяково усміхнувся. Людмила дивилася на сина та невістку, які розташувалися в її маленькій кухні, наче готувалися […]
«Та ти ж просто злиденна стара», — усміхнулася невістка, не знаючи, що я є власницею компанії, де вона працює. — Тобі б не завадило приодягтися, мамо, — протягнула Крістіна, ліниво колупаючи виделкою салат з авокадо. — Ми з Дімою могли б виділити тобі трохи грошей. Щоб ти не виглядала так… гнітюче. Все ж таки люди дивляться. Анна повільно підняла погляд. Вона дивилася не на невістку, а на сина. Діма напружився, його рука, що тримала ніж, завмерла над стейком. Він уже відкрив рота, щоб відповісти, але вловив ледь помітний рух голови матері. Мовчи. Поки мовчи…
— Тобі б не завадило приодягтися, мамо, — протягнула Крістіна, ліниво колупаючи виделкою салат з авокадо. — Ми з Дімою могли б виділити тобі трохи грошей. Щоб ти не виглядала […]
Доню, не треба псувати Ользі весілля. З часом усе минеться. Ти ще зустрінеш свого чоловіка, повір мені. Але миналося в усьому, тільки не в серці Люби. Після весілля вона подала документи в університет у місті, хоча й сама знала: вчитися – то лише половина причини. Насправді вона втікала від картини чужого сімейного щастя. Вона не заздрила сестрі – просто вірила, що любить Василя сильніше, ніж будь-хто зможе його полюбити
Коли старша сестра Ольга збиралася під вінець, її молодша сестра Люба сиділа в кутку й ковтала сльози. Бо той, кого Ольга брала за чоловіка, давно й безнадійно жив у серці […]
– Мамо, ти взагалі в собі? Тобі, мабуть, у лікарні не те лікували! Як можна було порівняти мене, та цю..? – Аліна підбирала найприкріше слово, щоб мати швидше зрозуміла всю глибину її обурення. – Не соромся, назви, як є. Катя, дружина, твого брата, – Ольга Сергіївна взяла дочку за руку, намагаючись заспокоїти. – Та не чіпай ти мене! Я з тобою більше не хочу розмовляти! Бачити тебе не можу! Ти зрадниця! Таких ще пошукати, – Аліна схопилася і ніби вжалена, вискочила з квартири матері, залишивши двері навстіж. Щойно зачинилися двері, з кімнати несміливо виглянула невістка Ольги Сергіївни, Катя. Весь час розмови вона просиділа в зачиненій кімнаті, бо Аліна наскочила несподівано і Ольга Сергіївна не хотіла, щоб донька та невістка зустрілися.
– Мамо, ти взагалі в собі? Тобі, мабуть, у лікарні не те лікували! Як можна було порівняти мене, та цю..? – Аліна підбирала найприкріше слово, щоб мати швидше зрозуміла всю […]
Іро, ти була старшою за мене, а тепер стала старішою. Хоч і всього на кілька років, але… старшою. А я зустрів молоду, гарну, струнку жінку. — Лікарю, скажіть прямо! — голос Ірини тремтів, а пальці так міцно вчепилися в край столу, що кісточки зблідли. — Я більше не можу чекати! Чоловік за столом повільно підняв голову. Світло настільної лампи відбилося в його окулярах, приховуючи вираз очей. Він відклав ручку й глибоко зітхнув. — Чотирнадцять тижнів, — вимовив він спокійно, ніби повідомляв про прогноз погоди. Ірина застигла. Здавалося, повітря вийшло з її легень. Губи ворухнулися, але звуку не було.
— Лікарю, скажіть прямо! — голос Ірини тремтів, а пальці так міцно вчепилися в край столу, що кісточки зблідли. — Я більше не можу чекати! Чоловік за столом повільно підняв […]
– У мене проблеми на роботі… Тобто роботи вже нема. Нас скоротили, грошей немає, а діти… ну, сам розумієш. Ми з Ірою подумали… Може, ти поки поживеш у нас? А свою квартиру здаси. Марії Іванівні було шістдесят шість. Вона жила в затишній двокімнатній квартирі у старому, але доглянутому будинку. Усе там було зроблено під неї: фіранки в дрібну квіточку, старенька шафа, в якій висіли речі ще з молодості, і книжкова полиця, яку вона так і не віддала на дачу, бо «а раптом захочеться перечитати». – Мамо, треба поговорити, – одного вечора сказав її син Андрій, коли забіг на чай. Він виглядав стомленим і похмурим. – Кажи, – Марія Іванівна поставила перед ним чашку. – У мене проблеми на роботі… Тобто роботи вже нема. Нас скоротили, грошей немає, а діти… ну, сам розумієш. Ми з Ірою подумали… Може, ти поки поживеш у нас? А свою квартиру здаси.
Марії Іванівні було шістдесят шість. Вона жила в затишній двокімнатній квартирі у старому, але доглянутому будинку. Усе там було зроблено під неї: фіранки в дрібну квіточку, старенька шафа, в якій […]
– Нас і так четверо у цій халупі, куди ще п’яте дитя – обурився старший син до матері. – Васильку, заспокойся, – тихо промовив Степан, відриваючи погляд від тріснутої тарілки з картоплею. – Це не тільки мамине рішення. У маленькому селі, де хати тулилися одна до одної, наче налякані вівці, стояла стара хатина родини Гнатів. Дерев’яні стіни потріскалися від часу, дах протікав, а в єдиній кімнаті, де гудів старий пічний вогонь, завжди було тісно. У цій «халупі», як її називав старший син Василь, жили мати Олена, батько Степан, сам Василь, його молодший брат Петро та сестра Марія.
У маленькому селі, де хати тулилися одна до одної, наче налякані вівці, стояла стара хатина родини Гнатів. Дерев’яні стіни потріскалися від часу, дах протікав, а в єдиній кімнаті, де гудів […]