— Все майже, про що мріяла, у мене є, — каже Ліза. — От реально, все, чого хотіла у двадцять: затишна квартира, робота, яка не дратує, і кіт, який муркоче на дивані
— Все майже, про що мріяла, у мене є, — каже Ліза. — От реально, все, чого хотіла у двадцять: затишна квартира, робота, яка не дратує, і кіт, який муркоче […]
Чи варто прощати чоловіка, який повернувся з вибаченням: як продовжити жити без нього?
Варто пробачити чоловіка, який повернувся з повинною головою? Я не хочу жити так, як зараз, але й повертатися до нього не готова. Ми з Олегом прожили у шлюбі чотирнадцять років. […]
На весілля доньки Зоя Костянтинівна розщедрилася, подарувала цілих п’ятдесят тисяч. Світлана й цьому була рада — вона взагалі не звикла щось вимагати у батьків.Щоправда, через пару днів Зоя Костянтинівна зателефонувала доньці й попросила повернути половину:— Світлано, Сергію терміново потрібні двадцять п’ять тисяч. Ти ж знаєш, що хлопець навчається, йому треба письмову роботу замовити. Сам він не встигає її зробити.
— Ми квартиру на Сергія переписали одразу ж, як ти вийшла заміж, — повідомила доньці Зоя Костянтинівна. — Ми з батьком порадилися й вирішили, що дачу теж залишимо синові. Світлано, […]
– Рито, ну, зрозумій – Олесі важко. Ти з чоловіком, а вона одна. Невже так важко допомогти? – солодко вмовляла невістку свекруха.Вони сиділи у вітальні вчотирьох. Ігор розташувався трохи далі, ніби те, що відбувалося, його не стосувалося.
– Ми з мамою все вирішили! Ти виходиш працювати.! Сестра посидить у декреті за тебе, – сказав Ігор і посміхнувся так променисто, ніби говорив дружині про несподіваний, приємний сюрприз. Ложка […]
Вийшла заміж за розлученого чоловіка, тепер думаю про розлучення: його донька переїжджає до нас в однокімнатну квартиру
Коли трохи більше двох років тому я вийшла заміж за розведеного чоловіка, у мене не було ні сумнівів, ні упереджень. Я не боялася його минулого — навпаки, мені здавалося, що […]
Мені тридцять, але я досі не живу своїм життям: мама контролює кожен мій крок.
Мені тридцять, але я досі не живу своїм життям: мама вирішує за мене все, і я не можу вирватися. Тридцять років — зрілий вік, коли в когось вже діти та […]
— Не хочу я з вами на шашлик їхати. Мені вдома побути хочеться. — І в кіно тобі не хочеться, і в кав’ярню. Стара діва нібито. А тобі лише за двадцять трохи перевалило. Я ще пам’ятаю, як ти в дитинстві нарівні з хлопцями по дахах стрибала
— Сестричко! У тебе взагалі гордість є? — Ритка була в родині молодшою, але не найбільш мовчазною. — Богдан від тебе до іншої пішов, ти второпала нарешті? Усе, сторінка закрилася. […]
І тут настав момент — ведучий запросив молодят на перший танець. Я випрямилася, поглянула на Ореста. Наш з ним особливий танець, репетиції якого тривали місяцями. Пісня, що пов’язувала нас із першого вечора знайомства.Перші акорди — ми почали танцювати. Все йшло, як у мрії, аж поки мене не смикнули за плече.— Відійди, я потанцюю з сином! — Світлана Ігорівна стояла поряд у своєму майже весільному вбранні, простягала руку до Ореста.Зал застиг. Дехто хихикнув, але більшість — мовчки спостерігали. Я застигла.
Запрошення на весілля лежали стосом на кухонному столі. Я вкотре їх перераховувала, хоча кількість гостей знала напам’ять ще місяць тому. — Оресте, тобі не здається, що картки для розсадки краще […]
Марта виховувала суворо. Якщо воно лізло до її миски – відсувала. Якщо кусало за хвіст – гарчала. Не дуже, але щоб зрозумів.І воно розуміло – слухало беззаперечно. Марта для нього була матір’ю. Єдиною, яку воно пам’ятало.Як виявилося – то був “хлопчик”. Назвали його Тимком. Сашко якось погладив його і пробурчав: «Ох і Тимко». Він завиляв хвостом, ім’я прижилося.
– Марто, кинь це! – крикнула я, побачивши, що наша вівчарка щось тримає в зубах біля хвіртки. Була сьома ранку, я вийшла погодувати курей. Марта зазвичай зустрічала мене біля ґанку, […]
– У вас трійня! Дві дівчинки та хлопчик! – Сказав він з усмішкою. Я був на сьомому небі від щастя і одразу подався додому по речі, які попросила принести медсестра. Але, повернувшись до лікарні, я опинився на межі божевілля. Ані не було. Вона просто пішла, не попередивши нікого. Я подзвонив її батькам. Вони приїхали одразу, але самі не знаходили слів. Мені довелося брати на себе турботу про дітей.
Мене звуть Артем, я батько трьох чудових дітей. Але моя історія далека від казки, незважаючи на такий багатообіцяючий вступний акорд. З Анею ми познайомились в університеті. Вона була молодша за […]