– Андріано добре було завтра пляцок спекти – висловилась майже наказово свекруха Ірина Петрівна. – А ви що ж будете робити, от можете приготувати- відповіла дівчина. -Ти що таке говориш, я ж ваша гостя а не кухарка – різко відповіла жінка
Андріана прокинулася від гучного стуку у двері. Вона протерла очі, ще не до кінця відійшовши від сну, і глянула на годинник. Сьома ранку. “Хто це може бути так рано?” — […]
– Мамо, він же не живе тут. Поки у нього немає статусу нареченого. Пропозицію він мені не робив. Хоча дуже хочеться, – трохи сумно відповіла Юля. – Візьми все в свої руки, зроби сама, – пожартувала мама. – Ну ні вже. Не хочу я так. Почекаю.
Юля прокинулася рано. Потягнулася. Який гарний день. Сонечко світить. Вихідний. А ще у неї сьогодні день народження. Не ювілей, але двадцять сім років. Юля глянула на годинник, п’ятнадцять хвилин на […]
– Маріє, терміново! Я зараз у крамниці бачив твою невістку. Вона купувала щурячу отруту. Дві пачки! Каже, миші завелися. Але ж я знаю – немає в тебе жодних мишей! У Марії підкосилися ноги. Ось воно що! Он як надумала будинок прибрати до рук!
– Барончику, друже мій, – зітхнула жінка, виходячи на подвір’я з мискою каші. – Залишилися ми з тобою вдвох на всьому білому світі. Пес підняв морду, вдячно лизнув господині руку […]
-Мамо, я втомилася вже казати, що я продаю квартиру… Це моя квартира. Моя власність. Ви жили з Оленою тут чотири роки. Чотири! Я не брала з вас жодних грошей. Жодних. Тепер я повернулася і хочу її продати. Я маю плани. А ви просто поїдете назад додому, в село. Не бачу тут ніякої проблеми…
-Мамо, я втомилася вже казати, що я продаю квартиру… Це моя квартира. Моя власність. Ви жили з Оленою тут чотири роки. Чотири! Я не брала з вас жодних грошей. Жодних. […]
– Мамо, нам потрібен тато!— А чому ти вирішила, що мені потрібен чоловік? Нам же з тобою і вдвох чудово живеться.
– Мамо, нам потрібен тато! Марина не донесла до рота виделку з картоплею, почувши ці слова від своєї семирічної доньки. — Що, вибач? — перепитала вона, сподіваючись, що не правильно […]
— До року дитину обов’язково потрібно постригти наголо! — Навіщо? – здивувалася Ксюша — Так годиться, – відповідала Єлизавета В’ячеславівна, – щоб волосся в дитини виросло міцним, красивим. — Воно й так гарне. Подивіться, яке густе. Ще зовсім трохи, і можна буде косичку заплітати
— Господи!!! Та що ж ти наробила?! — верещала свекруха, аж обличчя скривилося від люті. -У мене ж за три дні ювілей, як я в такому вигляді гостям покажуся? Андрію! […]
За день до весілля до Альони підбіг п’яничка і простягнув дивну записку, яка ледь не перевернула все її життя…
Олена повільно заїхала на паркування біля свого будинку, відчуваючи, як напруга дня поступово змінюється передчуттям завтрашньої радості. День видався насиченим: вона встигла обійти кілька магазинів, витративши чимало часу й сил […]
— Мамо, я не хочу, щоб цей дядько став моїм татом. Він якийсь дивний: шоколадку в гаманці носить, весь час її мнеться, але мені не дає. Я ж бачу, що вона для мене! А ще від його шкарпеток дивно пахне, — заявив шестирічний Дмитро, уважно розглядаючи нового гостя.
— Мамо, я не хочу, щоб цей дядько став моїм татом. Він якийсь дивний: шоколадку в гаманці носить, весь час її мнеться, але мені не дає. Я ж бачу, що […]
– Ти знову накупила ці дешеві продукти? А як же здоров’я Івана? В нас в родині завжди їли тільки найкраще!, – сказала свекруха, дивлячись на мене з обуренням. – Я думала, Івану не важливо, що саме ми їмо, головне, щоб йому було смачно, – відповіла я, намагаючись зберегти спокій. Свекруха замовкла, а Іван вперше за довгий час подивився на мене. Я відчула, як усе змінилося
– Ти знову накупила ці дешеві продукти? А як же здоров’я Івана? В нас в родині завжди їли тільки найкраще!, – сказала свекруха, дивлячись на мене з обуренням. – Я […]
Ніні було всього двадцять п’ять, коли її життя в один момент розсипалося на друзки. Її чоловіка раптово не стало, і світ ніби втратив кольори. Не просто залишитися вдовою з маленькою дитиною на руках в такому молодому віці. Їхня донечка Іринка тоді мала лише чотири рочки. Щоб хоч трохи оговтатися, вона віддала доньку на деякий час своїм батькам у сусіднє село. Там дівчинці було спокійніше, а Ніна могла зібрати себе докупи й думати, як жити далі. Про нове заміжжя вона навіть чути не хотіла. Втрата була надто свіжою, а рана – надто глибокою. Та, як це часто буває, доля мала свої плани
Ніні було всього двадцять п’ять, коли її життя в один момент розсипалося на друзки. Її чоловіка раптово не стало, і світ ніби втратив кольори. У хаті стояла гнітюча тиша, а […]