— Дмитре Миколайовичу, а чому саме в готелі? — розгублено запитала Міла. — Ну, не додому ж мені тебе до себе тягнути! — він зареготав. — Та й дружина не зрозуміє! — Але там же всі побачать, — говорила Міла, — всі зрозуміють! – Не повіриш, їм всім байдуже!
— Я знав, що ти повернешся! — із задоволеною посмішкою промовив Дмитро Миколайович. — Всі ви повертаєтеся! А ще вдаєте з себе… Міла прийшла наступного дня, коли складала іспит інша […]
— Ти мій чоловік. Людина, яку я кохаю. — Кохаєш? — Дмитро сів навпроти неї. — Тоді відмовся від цієї посади. Зависла тиша. Світлана дивилася на чоловіка і думала про те, скільки разів за ці роки вона відмовлялася від чогось заради нього. Від проектів, від відряджень, від можливостей. — Не можу, — тихо сказала вона. — Не можеш чи не хочеш?
— Не смій мене вчити життю! — Дмитро кинув телефон на стіл так, що екран тріснув. — Я сам розберуся, кому і скільки платити. Світлана мовчки підняла уламки. Дванадцять років […]
Пару разів я просила її посидіти з сином, коли дуже треба було. Ну і явно помічала, що свекруха скрізь залізла, все подивилася, все перерила. Немає у нас з чоловіком таємниць і секретів особливих, але ж неприємно, коли в твої труси лізуть, речі перебирають, у паперах порпаються
Лариса пів року тому вийшла на роботу після відпустки по догляду за дитиною. Синочку, а йому вже три з половиною рочки, відвідує садочок. Ходить поки що не дуже, може, за […]
— Мамо, що ти робиш? — Світлана витріщила очі на матір. — Те, що давно слід було зробити, — відрізала старенька. — Збирайте речі і на вихід. У вас і квартира є своя, до речі.
— Молодець, — сказала мати, коли Варя принесла підписані документи. А Варвара пригадала розчарування в очах бабусі. — Ой, онучко, — журилася Аріна Федорівна. — Даремно ти не порадилася зі […]
– Яка Італія, Олесю, в нас ванна протікає. Спустися на землю, – буркнув Святослав, навіть не відриваючись від каталогу плитки. А я більше не сперечалася – я вже шукала вихід, хоч поки що лише в голові
– Яка Італія, Олесю, в нас ванна протікає. Спустися на землю, – буркнув Святослав, навіть не відриваючись від каталогу плитки. А я більше не сперечалася – я вже шукала вихід, […]
– Мамо, мамо! Бабуся мене і Гліба кропивою відшмагала! – А що вони в чужому городі без дозволу ягоди рвуть? Не для вас тут посаджено! Ці ягоди мені на варення підуть, а твої безсовісні дітки за тиждень усі общипають. Нехай знають, що не можна брати чуже! – Прокричала у відповідь тітка
Віка та Матвій купили дачу в середині серпня. Продавці – літня подружня пара – виїжджали з міста, бо вирішили жити ближче до дітей та онуків. Цей будиночок одразу сподобався Вікторії: […]
Минуло кілька місяців, діти так і не зателефонували Надії. Нога матері зажила, але серце – ні. Одного дня Надя написала листа. Без претензій, просто: “Мені не треба багато. Я не чекаю подяк. Я просто хотіла знати, що я вам ще потрібна. Хоч іноді. Хоч для слова. Але, видно, я помилилася. Бережіть себе. Я молюся за вас, навіть якщо ви цього не хочете.” І не відправила. Склала у шухляду. Своїх дітей вона відпустила і пробачила, хоча і не знала як далі жити без підтримки
Надія Степанівна жила у невеличкому містечку, у старенькій хаті з вишневим садочком під вікнами. Колись вона садила ці вишні з чоловіком, ще як були молоді, а зараз тільки змахувала з […]
— Приїхала, вона мене тут же вилаяла, прямо в коридорі, за те, що я купила гостинці і принесла їх з магазину у звичайному пакеті, — згадує Марія. — А в чому треба було принести? У долоньках? У валізі? У кишенях? — перебирає подруга варіанти. — Ні, треба було взяти не звичайний пакет, а спеціальний, біорозкладний
— Так мені й сказали, що я просто погуляти хотіла, чого в сестри чоловіка я, звісно, дозволити собі не могла, тому й з’їхала від неї в готель, — розповідає Марія […]
— І онучат уже передчувала, — усміхається жінка. — А що? Нормальне бажання. Роки йдуть. Не в сорок же років Іринці за первістком вирушати. А тут уже майже рік зустрічаються, самі про весілля заговорили при мені
Коли в житті Ірини з’явився Назар, Зоя Іванівна щиро раділа: начебто приємний молодий чоловік, працює, красиво залицяється, та й доньці він, видно, до душі припав. — Я раділа, — зізнається […]
— Я картоплю посмажила, їсти будеш? — Таке лайно не їм! — Мамо… — Що? — За навчання треба заплатити… — Не мої проблеми, ти доросла, сама заробляй! — У мене немає стільки грошей… — Ти що, недолуга дівчинка? Йди, і не стій тут як вівця
— Ну мамо, ти чого така незграбна, як та вівця? Скільки можна тобі товкти: ось сюди натисни! — Я тобі зараз як дам вівцю по лобі, грубіянити вона мені надумала! […]