Ми й пішли. Взяли свічки, два дзеркала. Хрестики в хаті залишили. Волосся розпустили. Свічки запалили, дзеркала навпроти одне одного поставили, щоб коридор дзеркальний вийшов. Я перша перед дзеркалом сіла і кажу: «Суджений, мій дорогий, прийди поговорити зі мною». І тричі повторила. Спочатку нічого не бачила, а потім, мені здалося – бачу якийсь силует. Ну, думаю, привиділося. А потім, побачила обличчя – вилитий Артем. Я злякалася до чортиків, але виду не подала. Питаю: «Ти хто?». А він серйозно так на мене дивиться і каже: «Не впізнала? Я твій Артем»
Забута дитяча пісенька крутилася в голові в Наталії з самого ранку. Вона сиділа і розмірковувала, допиваючи ранкову каву. Глянула на годинник, ойкнула і побігла вдягати пальто. До автобуса залишалося п’ять […]
– Це що, голубонько??? – очі у мене просто стрибнули на лоба від вигляду цього, емм, як би його назвати, сніданку. — Мамо, ви тільки відпочивайте, — сказала мені невістка Олена одразу після того, як я переступила поріг. — Нічого робити не треба, у нас прибирає жінка раз на тиждень, а готувати буду я
Я все життя прожила в селі, біля корів, і знаєте, там звикла до іншого ритму і способу життя. Ніколи не думала, що опинюся в місті надовго, та ось, син мій […]
— Мамо, що це? – здивовано запитала невістка. — Їжа, — відповідаю. — Усе готове. Уяви, я подарувала тобі два дні вільного часу. Вона засміялася: — Ви хочете, щоб я це дітям дала? Та я ж їх так не годую!
Я дивлюся на свою невістку Оксану і не можу зрозуміти: як так можна жити в сучасному світі? Вона сама ліпить вареники, пельмені. Пече пиріжки, лапшу вручну робить, навіть піцу і […]
Олександр довго не думав, він запитав, чи не проти Оксана цей незвичайний вечір провести разом з ним. І вона відповіла, що не проти. Вони зайшли в магазин, який уже майже зачинявся. – У вас є кутя вже готова? – Є. Якраз остання порція залишилася. Вам на двох вистачить, беріть, – посміхнулася продавчиня. – І що, ми отак лише з кутею будемо святкувати? – запитала Оксана. Продавчиня відразу зрозуміла, що тут відбувається щось незвичайне. – А знаєте що, ось вам ще два пампухи, то я собі додому взяла кілька штук, але радо поділюся з вами
Олександр їхав додому втомлений, він і не помітив, як його автівка набирала швидкість. Чоловік пригальмував, адже лапатий сніг щедро сипав з неба. “Сьогодні ж Святвечір”, – раптом пригадав Олександр. “Треба […]
– В сенсі ми знову їдемо до твоїх батьків??? – я спантеличено дивлюся на чоловіка. Знову зіпсовані свята? Та скільки можна! Але Максим, намагаючись зберігати спокій, знизав плечима. – А ти реально думала, що ми можемо не святкувати з моїми батьками і провести час з друзями? Так, я реально так думала цього разу!
– В сенсі ми знову їдемо до твоїх батьків??? – я спантеличено дивлюся на чоловіка. Знову зіпсовані свята? Та скільки можна! Але Максим, намагаючись зберігати спокій, знизав плечима. – А […]
Привезла додому 6 тисяч євро, які вдалося накопичити. Все до копійки зібрала, щоб передати дочкам. Поклала гроші в конверт і привезла з собою
Моє життя ніколи не було легким і безтурботним. Я виросла сиротою і жила з бабусею у селі. Грошей у нас майже не було, але нас виручало господарство: молоко, сметана, сир […]
Свекруха хоче, щоб ми продали мою однокімнатну квартиру та переїхали жити до неї. Вона пояснює це тим, що скоро народиться дитина, а в нашій квартирі немає місця.
Я зазвичай не любила ходити до свекрухи на свята, але цього року не було вибору. У їхній родині завжди відзначали День Святого Миколая 19 грудня, але тепер вирішили перенести його […]
Про подарунок Віктор подбав заздалегідь. Він вийняв зі своєї скарбнички гроші і пішов у магазин, де купив найрізноманітніші цукерки, вафлі та шоколадні батончики. Усі солодощі він упакував в один великий прозорий пакет, перев’язав червоною стрічкою і залишився задоволений. Ще він приготував кілька невеликих призів для ігор, які належить проводити дідові Морозу. Призи він поклав у кишені червоної шуби. Це були кулі та бенгальські вогні
Віктор і Аліна сиділи за однією партою. Швидко пролетіло півріччя восьмого класу. Ось уже й Новий рік на носі, а Вітя досі не знав, де зустрічатиме Новий рік. Багато однокласників […]
Ірина Іванівна стояла на ґанку, накинувши теплу кофту. – Барсику! – покликала вона свого кота. – Та де ж його носить? Зимове село мовчало. – Стоп! – раптом подумала жінка. – Он ланцюжок слідів… І, звісно ж, тягнеться він по сусідському закинутому подвірʼю прямісінько до дверей закинутого будинку. А он і сам кіт! – Барсику! – гукнула Ірина Іванівна. Кіт послухався й пішов до господині. – Ох, ти ж! – ахнула вона. – Скільки ж тебе кликати можна?! Кіт шмигнув у хату. Ірина Іванівна зайшла слідом. – Стій! Дай пообтрушую тебе! – жінка нахилилася, щоб змахнути з чорної котячої спини білі сніжинки і… Обімліла від побаченого! То був зовсім не сніг
– Барсику! Барсику! Та де ж його носить? – Ірина Іванівна стояла на ґанку, накинувши теплу кофту. Зимове село мовчало. Будиночки стояли серед снігу, немов острови посеред океану. Втім, стоп! […]
— Заметіль! Сергію, це ж чудово! Я обожнюю заметіль! Я знаю її! Брат подивився на мене, як на божевільну… — Це як «знаю»? — Дуже просто! Коли починається хуртовина, треба не боятися її. Стати треба ось так – піднявши вгору руки і відчути її силу! Хуртовина покружляє навколо тебе, побачить, що ти її не боїшся, віддасть тобі частинку своєї сили і полетить далі. Спробуй, це легко!, – і я показала братові, як треба зробити. — Пішли бігом! Поглянь, навколо вже нічого не видно, тільки твоя біла хуртовина! – Ні позаду не видно села, ні попереду! І дорогу замітає
Різдвяний святвечір. Що для мене ці два слова? Які думки і почуття я відчуваю в цю ніч…? Спогад із дитинства – засніжена бабусина хата в слобожанському селі. …Мені було 9 […]