Ольга з Андрієм поїхали на ринок. Купили продукти, і коли поверталися до машини, зустріли Світлану, подругу Ольги. – Андрію, давай Світлану підвеземо, – звернулася Ольга до чоловіка. – Дивись, які в неї пакети. – Давай, – погодився Андрій. Вони довезли Світлану до будинку. – Світлано, зателефонуй до чоловіка, нехай спуститься і допоможе, – порадила Оля. – Я сама впораюся, – відмахнулася Світлана. – Тоді я допоможу, – сказав Андрій і вийшов з машини. Повернувшись, Андрій був сам не свій. – Що з тобою? – захвилювалася Оля. – Я такого, не чекав! – сказав Андрій і розповів дружині, що сталося. Оля вислухала його і ахунла від почутого

Ольга та Світлана знали одна одну вже кілька років, жінки разом працювали, були близькі за віком, і їхні стосунки цілком можна було б назвати дружніми. І спільних тем для розмов […]

— А що я, Сергію? Старість як старість, нікому не дано її уникнути. Ноги ось майже не бажають мене слухатися, навіть по квартирі майже не можу пересуватися. І пам’ять іноді підводить. Ось і всі мої болячки. В інших гірше буває, тож я не скаржуся. А ти надовго повернувся? — Ні, Анастасія Павлівна, через три години потяг у мене. Не міг вас не побачити, так хотілося сказати вам спасибі! За все те, що ви зробили для мене, за ваше розуміння, людяність, за те, що вірили в нас, телепнів

— Чоловіче, а ви до кого? Із-за дверей сусідньої квартири визирнула дівчина, на вигляд років п’ятнадцяти, з обличчям усипаним веснянками. — Я до Анастасії Павлівни. Вона ж тут живе, правильно? […]

Віра обідала зі своєю колегою Оленою в кафе. – Слухай, Віро. У нас тут з Андрієм щось намічається, – зізналася Олена. – Я, як тільки, прийшла в компанію він одразу мені сподобався! – Зрозуміло, – простягла Віра, відводячи погляд. – Що таке? – не вислизнула реакція подруги від Олени. – Нічого, – хмикнула Віра. – Ну, я ж бачу, – напружувалася Олена. – Добре, скажу, як є! Навіть не вздумай зустрічатися з Андрієм! – несподівано сказала Віра. – Ти щось знаєш, чого не знаю я? – поцікавилася Олена. – Знаю! – кивнула Віра, зробила паузу, і все розповіла подрузі. Олена вислухала Віру і ахнула від почутого

Вірі вже дуже давно подобався Андрій. Вони разом працювали, і коли він не бачив, Віра дивилася на нього закоханим поглядом, мріючи, що колись він її помітить. Але Андрій був з […]

Ти собі як хочеш, Наталко, але я прийду до тебе в гості. Досить вже нам ховатися, не малі ми діти, – каже мені Павло. Я спочатку злякалася, бо ж знала, що дочка мене в цьому не підтримає. А потім кажу: – Ну добре, приходь як кум, а чого б і ні? Тетяна моя тебе знає. – Ні, не як кум. Я прийду до вас на Різдво, і ти доньці і зятю нарешті розкажеш про нас. Тобі 55 років, мені 56. Що ми приховуємо

– Ти собі як хочеш, Наталко, але я прийду до тебе в гості. Досить вже нам ховатися, не малі ми діти, – каже мені Павло. Я спочатку злякалася, бо ж […]

Вона тут жити не буде, бач, що придумала! Мамо, якщо ти її приймеш, то я з тобою перестану розмовляти, – завила зовиця моїй свекрусі. Розмовляли вони на кухні, і були впевнені, що я їх не чую, та говорили вони голосно, тому і підслуховувати не треба було нічого. Починалося все добре. Ми зійшлися всі на Різдво до свекрухи. Зовиця робила вигляд, що рада мене бачити, але це було до тих пір, поки вона не зрозуміла, що я якийсь час збираюся жити у її мами, і мами мого чоловіка

– Вона тут жити не буде, бач, що придумала! Мамо, якщо ти її приймеш, то я з тобою перестану розмовляти, – завила зовиця моїй свекрусі. Розмовляли вони на кухні, і […]

– Навіть зараз, на мій ювілей, діти вирішили, що мамі-заробітчанці, у якої, на їхню думку, «все є» – жоден подарунок не потрібний, навіщо витрачатися

– А хіба тобі щось потрібно, мамо? Адже в тебе все є! Я ось Ігорю і кажу, що найкращий подарунок – це наша присутність. Ну, хіба не так? – каже […]

Зятя у своєму домі бачити не хочу, а дочка без нього приїжджати відмовляється. – Це мій чоловік, ти повинна його прийняти! – із серйозним виразом обличчя заявляє вона мені

Із зятем бачитися немає ні найменшого бажання. Абсолютно порожня людина, яка нашій родині чимало нервів попсувала. Я вирішила, що такому в моєму домі робити нічого. Але дочка за чоловіка образилася […]

Дізнавшись, що мама серйозно хворіє, я залишила всі свої справи й негайно поїхала до неї. Але незабаром мені зателефонував чоловік і сказав таке, що я застигла на місці, не в силах вимовити ані слова.

Мій чоловік вже четвертий день телефонує і докоряє мені, що я нібито nогана дружина. Усе через те, що я залишила дім, щоб доглядати за своєю хво рою мамою. На його […]

– Аня не хоче займатися дитиною. Вона не бере Антошку до рук, не купає його, не гуляє з ним. Вона весь час плаче і відмовляється торкатися його. Начебто… Начебто вона його не любить. Мамо, що мені робити?

— Мамо, будь ласка, приїжджай! Будь ласка… — голос сина звучав так безпорадно та стурбовано, що серце Клавдії Ігорівни стислося. — Сину, що там у вас відбувається? — Справа в […]