– Оксано, я довго думав і вирішив, що проводити відпустку окремо – це неправильно, – сказав Микола, звертаючись до дружини. – І що ти пропонуєш? – поцікавилася вона. – Я думаю, що зараз нам слід поїхати на дачу до моїх батьків, а вже у вересні вирушимо до твоїх, – впевнено відповів чоловік. – Якщо хочеш, їдь і допомагай своїм, – холодно відказала Оксана. – Але я поїду до своїх! – Гаразд, тоді можеш додому не повертатися! – різко відповів Микола й пішов спати на диван. Оксана всю ніч не могла заснути. Наступного дня, повернувшись з роботи, вона виявила, що чоловіка вдома немає. На кухонному столі лежала записка. Оксана розгорнула її і, прочитавши, несподівано розсміялася.
– Оксано, на вихідних ми їдемо до батьків на дачу! – задоволено сказав Микола. – Знову? – розчаровано запитала дружина. – Ти ж знаєш, що їм складно все встигати самим, […]
– Ну ти вже зовсім! – обурювалася Марина, збираючи свої речі. – Я заради тебе на все була готова, а ти мене так зрадив! Михайло мовчки дивився на неї. Відчувати провину він не поспішав. Ну, зрадив раз – випадково ж сталося… – І куди ти підеш? – спокійно запитав він. – До своєї матусі в село? Михайло посміхнувся. Він чудово розумів, що Марині особливо йти нікуди. – Знайду, куди! – впевнено відповіла дівчина, зачиняючи валізу. Вона гордо вийшла з кімнати, грюкнула дверима й залишила квартиру. Сівши на лавку в сусідньому дворі, Марина не стримала сліз. Їй було гірко і боляче. Але раптом сталося щось несподіване, і дівчина буквально підскочила з місця…
– Ну ти вже зовсім! – обурено вигукнула Марина, складаючи речі у валізу. – Я для тебе все робила: підтримувала, любила, дбала. А ти так підло мене зрадив! Михайло мовчки […]
Сашко сидів у невеличкому кафе, з нетерпінням чекаючи на свою кохану Настусю. Він постійно поглядав на двері, уявляючи, як вона зайде, усміхнена і ніжна, як завжди. Але коли вона з’явилася, усе було інакше. Настя виглядала серйозною і навіть трохи відчуженою. Сашко підвівся, щоб обійняти її, але дівчина лише кивнула у відповідь і, не сказавши жодного слова, сіла за стіл. В серці хлопця закрався неспокій, який із кожною секундою ставав дедалі сильнішим. – Ну, розповідай, – нарешті порушив тишу Сашко, намагаючись приховати хвилювання. Настя важко зітхнула, на кілька секунд опустила очі, а потім впевнено вимовила: – Сашко, я хочу, щоб ти знав правду. Вибач, але я покохала іншого. Я їду з ним… назавжди. Слова, які пролунали з її вуст, наче громом вдарили хлопця. Він сидів, не вірячи почутому. – Що? Як? Настю, це жарт? – лише й спромігся запитати Сашко, але дівчина мовчала. Зібравши речі, вона швидко вийшла, залишивши Сашка враженого і спустошеного. Хлопець вийшов з кафе, майже не усвідомлюючи, куди йде. Він сів на лавку у парку неподалік і схопився за голову. Перед очима стояло її серйозне обличчя, а у вухах лунав її холодний голос. І раптом, десь позаду, він почув голос: – Сашко, ти тут? Хлопець різко озирнувся і застиг на місці. Перед ним стояла людина, яку він ніяк не очікував побачити…
– Сашко, привіт, приходь на наше місце о шостій. Нам треба поговорити. – Привіт. Нарешті чую твій голосок! Я так за тобою скучив. Закінчилися ваші заняття, чи як там це […]
– Миколо, любий, – Рита поспіхом зайшла вранці у спальню до чоловіка. – Що сталося? – сонно відповів Микола, неохоче відкриваючи очі. – Твого батька немає в його звичному місці, – тривожно сказала Рита. – Твій брат із сім’єю вже пішли. Я кликала батька з коридору, але відповіді немає… – Не хвилюйся так, він, мабуть, просто спить, – пробурмотів Микола, закутуючись у ковдру. – Вставай, треба перевірити! – наполягала жінка. – Я відчинила двері й покликала його, але він не відповідає. Ці слова змусили Миколу миттєво піднятися з ліжка. Він кинувся до дверей батькової кімнати, а Рита поспішила за ним. Коли вони відкрили двері й увійшли, побачене змусило їх завмерти на порозі…
Ближче до полудня сонце припікало так, що Рита витерла з чола піт. Вона відклала сапку до стовбура яблуні й попрямувала до хати. Однак, пройшовши кілька кроків, зупинилася й обернулася — […]
Микола зайшов до кімнати, де стояв святковий стіл, і обійняв матір. — Мамо, ми з Валею привезли тобі кутю, — сказав він. Той вечір був особливий. Шкода, що я не змогла приїхати, коли мама запрошувала. Святий вечір був останнім. Мама пішла
У повітрі витав аромат свіжої випічки, який змішувався з запахом ялинки та яблук. Мама завжди ставила їх на святковий стіл — з гвоздикою та корицею, як символ здоров’я й радості. […]
Одного дощового вечора я помітила на автобусній зупинці маленьке кошеня. Незабаром одне моє імпульсивне рішення суттєво змінило моє життя.
3 роки тому, одного дощового вечора, я стояла на автобусній зупинці, чекаючи транспорту після довгого та виснажливого робочого дня. Раптом тишу ночі порушив писк маленького рудого кошеня, яке, помітивши мене, […]
Тамара з чоловіком уже збиралися лягати спати, як раптом Степан несподівано заявив: — Так, Тамара, збирайся! Завтра вранці їдемо до міста. Покажу тобі, що таке міське життя! Та й до дітей заїдемо
Тамара з чоловіком уже збиралися лягати спати, коли Степан несподівано заявив: — Ну що, Тамара, готуйся! Завтра вранці їдемо до міста. Покажу тобі, що таке міське життя! Та й до […]
У Світлани був день народження. Привітати її прийшла і свекруха — Тамара Іванівна. Жінка радісно посміхалася та простягала Світлані гарний пакет, акуратно перев’язаний
Тамара Іванівна весело посміхнулася і простягла своїй невістці Світлані гарний пакунок, перев’язаний тонкою білою стрічкою. — Ось тобі подаруночок на день народження! — урочисто оголосила свекруха. — Від усієї нашої […]
Нас на Новий рік запросила до себе свекруха. – Це вам, діточки, – сказала вона витираючи сльози і простягнула Стасу білий конверт. Я всяке думала-гадала, що ж там може бути, але до такого варіанту точно не була готова. – Стасе? Може скажеш щось у відповідь? Чи ти дозволиш своїй мамі вирішувати все в нашому житті? З мене хватає тих сорочок, які вона перевіряє і борщів в судочку
Нас на Новий рік запросила до себе свекруха. – Це вам, діточки, – сказала вона витираючи сльози і простягнула Стасу білий конверт. Я всяке думала-гадала, що ж там може бути, […]
– Олено, ну от скажи мені, що не так?! – розпитувала Світлана подругу. – А що вже трапилося? – запитала Олена. – Знову невдале побачення? – Ага, – сказала Світлана. – Уявляєш, він заявив, що я надто незалежна і владна. А потім додав: «Але ти не хвилюйся, я тебе перевиховаю!» Уявляєш таке? Олена хмикнула. – Я мовчки встала й пішла, – сказала Світлана. – Знаєш, я вчора ялинку прикрашала, дістала коробку з іграшками, а там лист… В дитинстві писала Миколаю. Я там просила ляльку і кошеня. Як же ж мені тоді було мало потрібно для щастя… Олена раптом випросталася, хитро примружилася і заявила несподіване
– Олено, ну ось скажи мені, що зі мною не так? – Світлана втомлено сіла в крісло для клієнтів і подивилася на своє відображення у дзеркалі. Подруга відволіклася від журналу […]