Ірина прокинулася рано, приготувала сніданок і пішла будити чоловіка. – Миколо, вставай, на роботу запізнишся, – сказала тихо воно. Чоловік одразу прокинувся, прийняв душ, поснідав та вирушив на роботу. – Так, треба прибрати трохи, – вирішила дружина, закривши за чоловіком двері. Ірина помила посуд, пропилососила в кімнаті, поскладала одяг і хотіла було поставити прання. Вона позбирала речі чоловіка з кімнати, як раптом її увагу привернула сорочка Миколи. Ірина придивилася до не і застигла на місці
Микола повернувся з корпоративу ближче до ранку. Його дружина вдала, що міцно спить. А він, лігши поруч із нею на ліжко, одразу засопів. Вставши зранку з ліжка, Ірина виявила на […]
Микола набрав номер дружини, але її телефон був не в зоні дії. Тому він подзвонив на домашній номер. – Алло, – відповів стомлений жіночий голос. – Галю, ти вдома? Я дзвоню, у тебе недоступно, – сказав він. – Телефон розрядився. Тільки додому зайшла, – пояснила дружина. – Зрозуміло. Володя дзвонив? – запитав Микола. – Який Володя? – здивувалася жінка. – Син наш! Галю ти що? – вигукнув він. – Господи! Ти мене хвилюєш! У нас немає сина і ніколи не було! У нас дочка! – сказала Галина. У цей момент Микола побачив на мобільному вхідний виклик, чоловік подивився хто телефонує і застиг від несподіванки
Не додзвонившись до дружини на мобільний, Микола набрав домашній номер. – Алло, – відповів стомлений жіночий голос. – Галю, ти вдома? Я дзвоню, у тебе недоступно. – Так, телефон розрядився. […]
— Скажи, я тобі цікавий тільки як художник? – запитав Антон, коли вони вже йшли до гуртожитку. — Тепер уже не тільки… – Марія посміхнулася й обійняла його, притулившись до його плеча, – заради тебе я готова на все: носити твої інструменти, мити пензлі, варити борщі… — Але ти талановита, Марійко. Одні твої янголята чого варті! Це ж радість яка для дітей… – спробував сказати Антон
Ще в десять років Марійка захопилася виробами та рукоділлям. — Найкращий подарунок – це річ, зроблена своїми руками! – вчила її бабуся. Віру Іванівну поважали друзі та сусіди за вмілі […]
Зранку Людмила прокинулася і відразу поглянула у вікно, що там з їхньою ялиночкою. Та те, що вона там побачила, її дуже засмутило – приїхала машина, з машини вийшла жінка з двома дітьми молодшого шкільного віку, і зустрічав їх Олександр. Жінка поїхала, а сусід з дітьми зайшов до під’їзду. “І як я сама не здогадалася? Він одружений, але поки дружина з дітьми кудись їздила на свята, він вирішив розважитися…” В таких невеселих думках Людмила побрела на роботу. День пройшов якось ніяк, вона постійно думала про Олександра. А коли поверталася додому, то побачила, що він з дітьми ліплять сніговика біля їхньої ялиночки
Людмила завжди любила спостерігати за тим, як за вікном пролітають сніжинки. Вона сиділа на кухні, дивилася, як ці маленькі пухнасті красуні граційно спускаються з небес на землю, і відчувала спокій, […]
– Хто ці чужі люди? Чому вони у нашому домі? – Розгублено запитала я, ледь переступивши поріг. Вперше за багато років я приїхала з Італії на свята
Коли я виїжджала до Італії, це було через дочку. З 15 років Юля не давала мені спокою. Щодня скаржилася, що їй соромно ходити у старому одязі, що у всіх нові […]
Двадцять років сімейного життя пролетіло, як мить і про те, що я змарнувала ці роки, я зрозуміла лише стоячи зі своїми валізами, біля уже не свого під’їзду.
Ніколи не допомагайте людям, більше ніж собі, ніколи не переступайте себе, щоб комусь зробити добре. Про це я пересвідчилась на своєму власному досвіді. Двадцять років сімейного життя пролетіло, як одна […]
Я повернувся з заробітків і вирішив продати батьківський будинок у селі. Проте, як тільки переступив поріг двору, у мене перехопило подих. У будинку хтось жив.
П’ять років тому не стало моїх батьків, і з того часу їхній будинок у селі залишався порожнім. Як єдиний спадкоємець, я вирішив його продати, адже не мав наміру переїжджати туди. […]
Прочитавши повідомлення від мого чоловіка, я не могла повірити своєму щастю: він нарешті вирішив покинути мене. Саме в цьому і полягало моє справжнє щастя.
Я належала до покоління, для якого розлучення було майже як довічний вирок. Жінкам мого покоління навіть думати про таке не дозволялося, не кажучи вже про те, щоб самій ініціювати розлучення. […]
— Рито, де ти там? Я їсти хочу, — занила свекруха. Рита тяжко зітхнула. Чому їй дісталася така доля? Вона і так ледве справляється з близнюками, а тут ще свекруха буквально сіла на шию
Рита стояла біля кухні, задумливо дивлячись на киплячий чайник. Вона вимоталася, але знала, що попереду ще багато справ. У цей час з кімнати долинув голос свекрухи: — Рито, ти де […]
Через кілька днів я подзвонила сину, не хотіла сперечатися з Іриною, але й мовчати не могла. Зубний лікар виставив рахунок майже на 5000, і я попросила Василя оплатити. Він, звісно, скинув гроші, але якось із жартами, мовляв, це дрібниця. Дрібниця… Може, для них це і смішно, але я відчула, ніби мене не поважають. Наче я – старша жіночка, яка влаштовує “бурі” на рівному місці. Але ж справа не у грошах. Мене ображало інше – мене не попередили. Можливо, Ірина й не хотіла нічого поганого, але мені було неприємно
Коли на Святвечір я вкусила вареник і відчула, як щось тверде хруснуло в зубах, я зойкнула. Всі за столом аж здригнулися, а потім почали сміятися. Я ж, тримаючи у руці […]