— Наша ж іменинниця — така господиня, що й годі! Курку спалила, дитину заспокоїти не може, стіл не накритий, — перераховувала свекруха, звертаючись до збентеженої свахи. — Двійку тобі ставлю за виховання доньки
— Наша ж іменинниця — така господиня, що й годі! Курку спалила, дитину заспокоїти не може, стіл не накритий, — перераховувала свекруха, звертаючись до збентеженої свахи. — Двійку тобі ставлю […]
– Вибирай: або я, або твоя лежача мама, – сказала Ірина тихо, але так, що аж склянка затремтіла. Я вибрав маму. А тепер щовечора заварюю чай у її старому чайнику – і думаю, чому він свистить так, ніби плаче
– Вибирай: або я, або твоя лежача мама, – сказала Ірина тихо, але так, що аж склянка затремтіла. Я вибрав маму. А тепер щовечора заварюю чай у її старому чайнику […]
Він твій молодший брат! Ти ж бачиш, яке важке життя має! Як ти могла так вчинити? – Довго я терпіла поведінку Олеся. Він все життя звик жити, наче всі йому винні. І нарешті я не витримала, вирішила його провчити. Просто на його 35-річчя. Та це не сподобалось ані йому, ані нашій мамі.
Є в мене молодший брат Олесь. Різниця в нас доволі велика, та батьки страшенно мріяли про хлопчика. І коли він зявився – усю свою увагу приділяли саме йому. Так брат […]
Кажуть люди, що як виховав дітей, так і будеш житимеш у старості. Або добре, або зле. Десь так воно і є. Я дітям душу віддала, роками турбувалася. Однак, старість довелося зустрічати на самоті…
Кажуть люди, що як виховав дітей, так і будеш житимеш у старості. Або добре, або зле. Десь так воно і є. Я у цьому нещодавно переконалась. Є у мене сусідка […]
В 27 років я почала зустрічатися з чоловіком, якому на той час було 45.Наші стосунки розвивалися дуже стрімко, але я була щаслива – такої уваги, ніжності та тепла не отримувала від жодного молодого хлопця. Тим паче, всі подруги заздрили, що я маю такого зрілого та досвідченого чоловіка. Однак, зараз мені вже 32 роки. І от дивлюся на свого чоловіка та помалу думаю про розлучення….
В 27 років я почала зустрічатися з чоловіком, якому на той час було 45. Він якраз розлучався з дружиною. Наші стосунки розвивалися дуже стрімко, але я була щаслива — такої […]
– Спасибі тобі, виконав моє заповітне бажання. Залишишся в мене жити? Будеш приносити мені удачу, а з мене турбота і любов
– Що ви робите?! Дитина ж спить! – Вікторія кинула мітлу і кинулася до візка, де заплакала від поштовху однорічна донька. Сусідка з п’ятого поверху, яка вдарила ніби ненароком по […]
– Ваня, скажи, а куди ти їздиш щомісяця? – Що за питання, Ольго? Ти ж знаєш, я веду бізнес в іншому місті. – А де гроші, які регулярно дає тобі моя дочка? – Оля, ми збираємо на ремонт. Заспокойся, будь ласка, і я прошу тебе не слухати всякі нісенітниці.
– Машо, коли ти внесеш свою частку на ремонт квартири? – запитав статний чоловік у літах молоду дівчину, яка була його падчеркою. – Але я ж не так давно давала […]
За місяць до свого відходу мати чоловіка заговорила про заповіт, мовляв, Олі — цю двокімнатну, а однокімнатну, яка дісталася від родички, — тобі, Ірино. — Ні, не синові моєму, а тобі, — повторила старенька, і Оля кивнула: все правильно. — Він пальцем не поворухнув заради матері, а ти — людина, — сказала зовиця. — І знаєш, що скажу… мій братик тебе не вартий
Ірина розповідає про свою покійну свекруху: “Непогана вона тітка була, між іншим. Особливості та свої “таргани” у кожного з нас є, але бувають свекрухи й набагато гірші”. — Ну так, […]
Леся не встигла й роззутись, як з хати вийшов Андрій, Наталчин чоловік Роман, онуки, дівчина сина. Всі сміялися, обіймали, щось казали, тягнули за руку. – Мамо, ходи-но сюди! Ти тільки подивися! – Куди? Що сталося? Її підвели до сусідньої хати. Колись там жила стара Марфа, давно померла. Будинок стояв пусткою. А тепер – ошатний, з новим дахом, верандою, шторками у вікнах. – Мамо… Це твій дім, – сказав Андрій. – Наш сюрприз, – додала Наталка. – Мій?.. Але ж… Як
Леся працювала в Італії вже п’ятнадцять років. Колись поїхала “на рік-два”, щоб трохи підзаробити, а лишилася, бо діти росли, потребували грошей, освіти, житла. Синові Андрієві було десять, доньці Наталці – […]
Захопився Сашко, по-старечому сплеснувши руками, засміявся вперше за останні кілька місяців. Йому, змученому постійними переїздами, миготінням у його житті чужих, часто нетверезих людей, маленька дівчинка здалася сонечком, що висвітлило його безпросвітне, напівголодне життя. — “Хопчик”! – здивовано прошепотіла вона, і втупилася на нього, вчепившись руками в дерев’яні прути.
— Доброго дня, мені потрібен Віктор Сергійович. Літня жінка в дверях тримала за руку хлопчика років п’яти-шести і невелику сумку. Малюк із цікавістю озирався на всі боки, розглядаючи яскраві візерунки […]