– Мамо, мамо, не плач, ми не будемо в тебе їсти просити. Ти тільки не плач
Марина вийшла на одну зупинку раніше, треба забігти на ринок та купити продукти. Вдома знову немає нічого. А пацани змітають все вщент. Вік перехідний, вічно голодні хлопці. Тільки-но подумала про […]
Катя торгувала на базарі. Якось вона принесла додому сумки з товаром. – Ти чого весь коридор завалила? – бурчала її свекруха, відсовуючи величезні сумки. – Людмило Миколаївно, до ранку доведеться потерпіти, – сказала Катя. – Не встигла на склад здати, він закрився. – Що значить до ранку?! – ахнула свекруха. – Я вночі як піду в туалет? Мені не вісімнадцять років, щоб стрибати! – Нічого страшного з вами не станеться, – Катя пішла в кімнату, не бажаючи продовжувати сварку… Прокинулася дівчина, як завжди о п’ятій ранку. Треба було відвезти товар по точках. Катя поспішала. Вона вискочила в коридор і застигла на місці від побаченого
– Ти бачила годину? – бурчала свекруха, сидячи на кухні. – Чому мій син має займатися домашніми справами? – Бо я працюю, Людмило Миколаївно. Катя тільки прийшла, дуже втомилася і […]
Валерія не стало раптово. Того дня він, як завжди, поїхав на роботу. Ще жартував вдома за сніданком, що весна – час нових проєктів! А вже в другій годині дня подзвонила його секретарка. – Ганно Михайлівно… – тихо почала вона. – Валерій Олексійович… Ваш чоловік… Йому недобре… Потім все було, як у тумані – таксі, лікарняний коридор, слова лікаря «серце», «не встигли»… Дев’ять днів минуло, а Ганна й досі не могла звикнути. А в той день першою примчала старша сестра покійного – Інна. Ще й документів з лікарні не привезли, а вона раптом заявила несподіване
– Валерій завжди був правильним, – скорботно сказала літня сусідка Ірина Борисівна, не знаючи, куди подіти руки. – Принциповий. – Ось точно, принциповий, – Інна поправила серветку на колінах, не […]
Ірина помітила, що з картки зникли гроші – та сама премія, яку вона отримала на роботі перед Новим роком. Не могла повірити в це, декілька разів відкривала аплікацію банку, але нічого – все по нулях. Вона стала чекати чоловіка. Андрій прийшов пізно ввечері з пакетом продуктів. – Андрію, де мої гроші? – сердито запитала вона
– Що це означає, що у тебе троє дітей? – Ірина різко зачинила дверцята холодильника, проливши молоко на підлогу. Її голос був спокійний, але очі швидко металися по кухні, наче […]
— Це ти ще не бачила справжнього сільського весілля! – втрутився Ілля. – Спочатку все дуже цивільно, але години за дві якогось найстрашнішого вусатого дядька переодягнуть нареченою, і почнуться розваги! До речі, врахуй, тебе на цей час замкнуть у сарай з курми. І будеш там сидіти, поки тебе не викуплять. — Перестань мене лякати, – вигукнула Ксюша. – давайте якось скромненько, по-сучасному, без ось цих, так званих, традицій
Старенький автобус зупинився на лісовій дорозі. — Хто Калинівку питав? Виходьте, приїхали! – скомандував водій. Ілля зістрибнув зі сходів першим, подав руку Ксюші. Автобус фиркнув сизим димком і поїхав далі. […]
– А нічого, що поки що мама жива і я дуже сподіваюся, що вона ще поживе, щоб побачити, як Вітюша і рідного батька на смітник життя викине. Тільки тоді до мене тоді не повзи, не пошкодую. — А що це я рідного батька маю викинути? – спокійно сказав брат. – Він – батько, а мати твоя – стороння жінка
— Ось так, Марино, зазвичай про жінок кажуть у негативному ключі, мовляв, узяв із дитиною, виростив, вигодував чужий приплід, а в нас ситуація навпаки, у мами, – сумно каже Ольга. […]
– Давай по-чесному, Ганно! Продамо будинок, і поділимо гроші порівну! – Ти ж розумієш, що так буде справедливо!- Справедливо? – Ганна нарешті обернулася до матері. – А може, розкажеш, як справедливо було відправити п’ятирічну дівчинку в село? І приїжджати раз на рік із подарунками, вдаючи, що це нормально
– Давай по-чесному, Ганно! Продамо будинок, і поділимо гроші порівну, – мати присіла на край старого крісла, оглядаючи простору вітальню. – Ти ж розумієш, що так буде справедливо. Ганна мовчки […]
— Олексійку, а квіти? Це ти їх приносив? Здогадка пронизала її несподівано, наче блискавка, звісно це він, як вона не розуміла цього досі. — Так, я… — Навіщо? — Ти ж гарна дівчина, тебе потрібно балувати й тішити. Ось повернуся, почну працювати, і буду дарувати тобі й малечі різні подарунки та іграшки. Ми одружимося, і ти ніколи більше не будеш плакати. Він зніяковів: — Ну, я бачив… випадково… як ти плакала… — Я ж стара для тебе… — Ні, саме для мене, ні
— Олексію, іди їсти! Ну, скільки можна тебе кликати? Мама ляснула рушником по кістлявому заду, що стирчав яскравою картатою плямою з кущів смородини. — Ну, мамо, не хочу я їсти… […]
– Ось і перевіримо, що за “мама” з тебе вийде, — прошипіла Ірина Ігорівна, коли заходила до квартири з букетом квітів. – Глянемо, чи Зоряна справді відчує твою материнську турботу! Під час святкування все йшло більш-менш непогано, доки свекруха не почала підливати масла у вогонь. Вона, ніби ненароком, запитала Зоряну: — То коли ти вже покличеш Інну мамою? — і поглянула на мене з викликом. У кімнаті повисла напружена тиша. Зоряна відвернулася, ледь стримуючи сльози, а я відчула, як у мене почервоніли щоки від хвилювання й обурення
— Чому Зоряна досі не називає тебе “мамою”? — пролунало тихе, але вкрай напружене запитання з вуст Ірини Ігорівни, моєї свекрухи. — Вона має на це право, — відповіла я […]
У Рити було весілля. А перед тим вона посварилася з сестрою Лізою. Рита навіть переживала, що Ліза не прийде на її весілля. Але вона сказала, що вони з родиною прийдуть і Рита видихнула. Весілля було чудовим. Красива церемонія, смачна їжа, щасливі наречений з нареченою. Раптом у розпал свята Риті подзвонили. – Що?! – вигукнула вона в слухавку. – Як так?! Я щось придумаю… Рити поклала слухавку. Вона раптом зрозуміла, що їй зараз доведеться піти зі свого весілля. В цей момент до неї підійшла Ліза. – Що сталося? – запитала вона. – Ведучий дав усім перерву, гості розбрелися. Ліза дивилася на сестру й не розуміла, що відбувається
Досягти успіху було непросто, але Риті це вдалося. До своїх тридцяти років вона встигла збудувати свій власний бізнес. Так, не велика компанія, але дуже комфортний та популярний салон краси. Точніше, […]