У юному віці я постійно чула компліменти про те, яка я красуня. Було чимало хлопців, які мріяли, щоб я звернула на них увагу. Але всі вони стикалися зі стіною байдужості. Подруги, одна поперед одною, передбачали мені швидке заміжжя за якимось заможним кавалером. І бабуся постійно приказувала: «У дівчини із такою зовнішністю повинен бути відповідний чоловік».

Серед постійної похвали я не розуміла у чому істина. Невже, це так важливо, як виглядає людина, а як же інші чесноти? Усі кавалери, які залицялися до мене, звертали увагу на зовнішність.

Та жоден із них ніколи не питав про мої хобі, про те, які фільми я люблю чи ким мрію стати. Але ж будь-які стосунки повинні саме з цього починатись — з того, щоб пізнати людину краще.

Андрій вирізнявся з поміж інших йому було цікаво, яка я людина. Мені навіть байдуже було до різниці у віці. Відчувала, що він мій суджений.

Згодом ми почали жити разом. Але робити пропозицію Андрій не поспішав. Казав, що не хоче банально розписатись, як всі. А хоче вигадати щось особливе. Я гріла себе мріями про заміжжя і чекала того самого, особливого моменту.

Бабуся мене переконувала, що так не повинно бути й коли у чоловіка є справжні почуття, затягувати з одруженням він не стане. Навіть його рідна сестра шкодувала мене і казала, що Андрій не планує сковувати себе шлюбними путами. Але кохання мене засліпило. Я не бачила очевидних речей цілих п’ятнадцять років.

Зараз мені 37. І я розумію, що нічого не досягла у своєму житті. Заміж не вийшла, дітей не маю, не придбала власне житло, не побудувала кар’єру.

Озираючись назад розумію, що розтратила свою молодість та красу пусту, на чоловіка, який лише годував мене обіцянками. Вже й не сподіваюсь, що коли-небудь Андрій покличе мене під вінець. Він мав на це вдосталь часу.

Роки не стоять на місці. Вік не пішов мені на користь. Від моєї молодості та свіжості не лишилось і сліду. Я так і не стала матір’ю і не впевнена, що це мені вже вдасться.

Постійно думаю про те, що нас з Андрієм нічого не поєднує. Набридну, знайде молодшу, красивішою, а я залишусь на узбіччі життя.

КІНЕЦЬ.