Я прийшов у пологовий будинок, щоб привітати сестру з народженням дитини та побачити племінницю. Разом з нею в палаті знаходилась молода дівчина, яка теж пару днів тому стала мамою. Вона розказала моїй сестрі, що це у неї перші пологи й вони пройшли без ускладнень. Тепер вона мама маленького хлопчика. Дівчина виявилась цікавою співрозмовницею та чемною людиною, тому сестрі було з нею комфортно в одній палаті.

Але було дивно, що за увесь цей час молоду матусю ніхто не прийшов провідати. Якось я зайшов у палату, щоб зачекати сестру, а Віка сиділа біля вікна та плакала.

– Що трапилось? Вам не можна нервуватись, ви ж немовля годуєте.

Вона поглянула на мене зі здивуванням і я помітив, які сумні у неї очі. Мені стало цікаво, чому така гарна дівчина сумує на самоті.

Вона розповіла, що завтра день виписки, а у неї вдома нічого не підготовлено для немовляти. Треба навести порядок і придбати дитяче ліжечко та постільну білизну.

Мене здивувало, що у неї немає нікого, хто б міг привести усе до ладу у квартирі та допомогти створити необхідні умови для малюка. Як же родина чи близькі? А найголовніше питання, чому батько цим не займається? Невже йому байдуже, як житиме його маленький синочок.

Віка здогадалась, про що саме я хотів запитати, тому вирішила розповісти все як є.

– Я сирота. Зростала у дитячому будинку. До навчання була здібна, тому закінчивши школу самостійно вступила до університету. Після пар працювала у кафе офіціанткою. Одного вечора на роботі зі мною познайомився симпатичний хлопець. Він теж студент, як і я. Спершу ми просто гуляли, а згодом у нас зав’язались стосунки. Все було чудово, доки я випадково не завагітніла. Сповістила йому цю новину й чекала, що він зрадіє, адже до того зізнавався мені у коханні. Але його реакція була цілком протилежною. Ми посварились і я його більше не бачила і не розмовляла з ним. Номер телефону він змінив. Мені потрібно було самостійно прийняти рішення. І я вирішила залишити дитину. Так у мене тепер є синочок, але удома на нас ніхто не чекає.

Наша розмова затягнулась на кілька годин. Здавалось, що я знаю цю дівчину не один рік. Виявляється у нас багато спільних інтересів і спільне ставлення до багатьох речей. Хоч вона ще дуже молода, але достатньо мудра на свій вік. Ну і звісно, красива.

Віка одразу запала мені в душу. Її темне довге волосся та блакитні очі важко викинути з голови.

Наступного ранку я приїхав за Вікою та відвіз її з сином додому. В цей же день виписували й мою сестру. Її забирав чоловік. Лесю дуже здивувала моя рішучість, та помітивши, як сяють мої очі, побажала нам удачі й щастя.

З того дня минуло вже п’ять років. У нас з Вікою міцна дружна сім’я. Разом виховуємо синочка, а недавно дружина народила йому сестричку. Якби хтось раніше сказав, що я зустріну своє кохання у пологовому будинку, я б не повірив. Але життя непередбачувана штука.

КІНЕЦЬ.