Не розумію свою невістку, яка після народження єдиної дитини пішла з роботи, розслабилася і вже десять років сидить на шиї чоловіка, і не рветься на роботу. У мене син працює на заводі, заробляє мало, так що — ледве вистачає на життя.

Вони з дружиною живуть в будинку бабусі, так що, на щастя, не доводиться платити за іпотеку, а з його зарплатою це було б неможливо.

Боргів у них теж немає, але зарплати вистачає тільки на їжу, комуналку і на різні потреби дочки. Буває, вони тижнями їдять лише макарони з сосисками, а син ходить в старому одязі і взутті.

Невістка відмінно знає, як важко чоловікові впоратися одному з усіма проблемами і не хоче палець об палець вдарити. Вона постійно сидить вдома, мовляв, займається господарством і уроками дитини.

Я кілька разів намагалася поговорити з нею, пояснити, що потрібно якось допомогти чоловікові, але вона вважає себе «принцесою», якій робота не потрібна.

Вона засуджує жінок, які працюють і залишають своїх дітей на чужих жінок. Як можна так чинити з рідною дитиною? Внучка у мене розумниця, добре вчитися, не створює проблем для батьків. З уроками їй допомагає мати.

Вона надзвонює всім матусям однокласників дочки і хвалиться, що вирішила якусь задачу з математики. Матусі зі школи її ненавидять, а невістка вважає їх подругами і цілий день сидить з телефоном.

Я не розумію її, як можна бути такою старомодною. — Чоловік сам повинен забезпечувати сім’ю, а якщо ми живемо в злиднях, то це вина вашого сина. Нехай знаходить другу роботу.

Я не зобов’язана працювати, — постійно говорить вона. Одна з подруг запропонувала їй легкий підробіток, всього три години в день. Потрібно було дзвонити клієнтам і пропонувати послуги салону краси, але невістка відмовилася, нібито, не заради цього вона отримувала вищу освіту.

КІНЕЦЬ.