Отже, ми зробили у маминій квартирі ремонт, для чого довелося залізти в кредити, бо вона обіцяла помінятись з нами квартирами. А тепер, коли ми все закінчили, вона каже, що нікуди переїжджати вже не хоче. Ще й ображається, що я обурююся. Мовляв, я хочу маму з її квартири виселити.

У нас з чоловіком гостро квартирне питання не стояло. Жили ми в однокімнатній квартирі, яка чоловіку залишилась у спадок, тому бігати по чужих квартирах нам не довелося. Вже добрий старт. Але ми розуміли, що колись доведеться замислюватись про розширення.

Коли в нас з’явився син, стало зрозуміло, що настав час. Поки дитина маленька, потрібно потурбуватися про покупку просторішого житла, тому що з часом їй буде необхідна своя кімната. Але поки я була в декреті, накопичення йшли повільно й туго. З однієї зарплати чоловіка не розгулятися.

На батьків ми не розраховували. Батьки чоловіка виховували ще двох дітей, а моя мама не отримувала стільки, щоб ще й нам допомагати. Але вона була на пенсії, тому я хотіла, щоб вона сиділа з онуком, а я вийшла б на роботу. Це б нам дозволило прискорити накопичення на початковий внесок. Продавати квартиру чоловіка ми не хотіли, думали її здавати, щоби потім легше було платити кредит.

Мама погодилася, а ми з чоловіком почали працювати. Звісно, з двох робіт прибуток наш виріс, але накопичення зростали повільно. Тому я взяла собі підробітки, а чоловік влаштувався ще на одну роботу. Справа пішла веселіше, але наше життя перетворилося на виживання.

– Боже, та ти тільки глянь, на кого ти стала схожа! Одні очі від тебе залишилися, – жахнулася мама, коли я приповзала до неї, щоб забрати сина. – Ви так себе до могили доведете раніше, ніж на свій кредит назбираєте.

Мама звичайно згущала фарби, хоч я в чомусь з нею була згодна, але що нам залишалося робити? Продавати квартиру чоловіка дуже не хотілося вона була б чудовою підмогою в майбутньому. Тоді мати запропонувала нам свій варіант.

– Я одна у двокімнатній квартирі живу, мені стільки не треба. Давайте обмін, я піду до вашої квартири, а ви в мою. Можна навіть нічого не переоформлювати, ти в мене одна спадкоємиця. І чоловік твій не обурюватиметься, що його особиста власність стала спільною, – запропонувала мені вона.

То був вихід. Найкращий вихід із ситуації.

– Але тільки вам перед тим, як сюди в’їжджати, треба буде зробити ремонт. Сама бачиш, у якому тут стані. Треба капітально все ремонтувати та міняти, – додала мама.

З цим питанням я була згодна. Ремонт напрошувався давно, але мама тільки відмахувалася, говорила, що тут одне відремонтуєш, воно за собою потягне інше, а в неї таких грошей немає. Та й у новому ремонті старі меблі виглядати будуть погано, тут тоді вже все міняти доведеться. Тому все залишалося як є.

Але новий ремонт все одно вийде нам набагато дешевше, ніж квартира в кредиті. Ми з чоловіком подумали, все зважили, підрахували та прийняли пропозицію мами.

– Ну і добре. Поки ремонт іде, не будемо обмінюватись. Куди ви з дитиною в таку пилюку і бруд поїдете. А я вже якось переживу, – сказала мама, і ми погодилися. Її міркування були логічні. Якби ми були без дитини, то й питань не було б, а з малюком жити у квартирі, де кипить ремонт, це як мінімум небезпечно.

Ми з чоловіком дістали свої заначки, найняли людей і розпочали ремонт. Вдень мама була в нашій квартирі та сиділа з онуком, а на ніч йшла до себе. Бригада виявилась гарна, тож роботи йшли швидкими темпами. Але по грошах ми не розрахували.

Наших накопичень виявилося замало, бо під час ремонту виринали якісь нові проблеми, які треба було вирішувати. Тому, що хотілося зробити один раз і на довгий час, доводилося розщедрюватися. Для цього ми з чоловіком навіть взяли кредит, з огляду на те, що нам не тільки ремонт робити, а ще й меблі купувати. З мамою була домовленість, що ми їй залишаємо квартиру зі своїми меблями та іншим наповненням, а з її квартири всі меблі вивозяться, а ми закуповуємо нові.

Коли ремонт залишився позаду і постало питання меблювання, мама знову сказала, що куди там нам зараз переїжджати, квартира гола стоїть. Це вона переб’ється якось, а нам з дитиною поки що краще пожити в себе.

– От обставиться меблями, тоді вже й поміняємось. Все буде чесно – я у готове житло, і ви у готове житло.

Свої речі, які мама вирішила залишити, поки теж були в неї на квартирі, кочували з кімнати до кімнати, бо в нас для них поки що не було місця.

Все це дійство тривало пів року. Але ніщо не триває вічно, тому нарешті ремонт був завершений, меблі стояли, залишилося перевезти речі. Але цей момент мама чомусь все відкладала. То одне, те інше.

– Ну що, коли будемо перевозити речі? – вкотре подзвонила я мамі.

– Знаєш, я передумала переїжджати, – сказала вона.

– Але ж ми домовилися, ми ремонт там зробили, – я думала, що мама так жартує. Але вона сказала, що за ремонт нам дякує, тільки переїжджати вона зі своєї квартири не стане.

– Мені тут все звично, все зручно, поряд все, що потрібно. А у вас я озирнулася – розташування не дуже, до зупинки далеко, до лікарні теж. Ні, залишаюся у себе.

Я не стрималася, почала кричати, що вона не може так вчинити, адже ми повністю під себе і ремонт зробили, і меблі купили. Вона ж обіцяла! Але мама мене ще й присоромила, що ремонт матері я могла і так зробити, і взагалі, я погана дочка, яка намагається виселити матір із власного житла.

Ми з чоловіком у шоку. Вбухали всі накопичення, взяли кредит, а мама так з нами вчинила, знаючи про нашу ситуацію. Довіра до людей підірвана, адже я завжди вважала маму одним із найближчих людей, і такий удар у спину.

Уже майже два роки я безмовно закохана в начальника. Він набагато старший за мене, а головне – одружений. Його дружину я знаю, поважаю і, можна навіть сказати, захоплююся нею. Вона

Чому чоловіки бояться розумних жінок? Мені 22, я читаю книги, займаюся скрапбукінгом, люблю і вмію готувати, незаміжня. Не п’ю, не курю. Ні, це не анкета для знайомства. Швидше, зав’язка. У

Мені 21 рік. Близько року тому я одружилася і з’їхала від батьків. І це найкращий рік у моєму житті. Я стала дуже спокійною, врівноваженою та філософськи налаштованою, адекватно сприймаю речі, з чоловіком у нас