Оце я так вчудила на дні народженні невістки, що тепер не знаю, як це все владнається. Порадила, на свою голову, сину подарунок для невістки!

Та почну з початку. Так вже сталося, що мої батьки, бабусі та дідусі навчили мене жити за принципом «все в сім’ю». Спершу – купи те, що треба в оселю. Ну а залишаться гроші – можна і себе чимось побалувати. Але чоловік та діти на першому місці!

Саме цей принцип допоміг мені і будинок відбудувати, і двох дітей поставити на ноги. Дали з чоловіком їм гарну освіту і справили кожному весілля. Я навчилася економити та відкладати гроші про запас, тому вони в нашій родині завжди є. і це дуже рятує, я вам скажу.

Я вже не молода, мені 58 років. Але я добре пам’ятаю золоті часи моєї юності, коли гості в будинку були більшою радістю, ніж їхні подарунки. Щось дарували суто символічно. Головне, щиро! А вже про гроші на подарунок і не йшлося взагалі.

Пригадую сервіз, який колеги на 30-річчя подарували. Ви що, цим розкішним горняткам-блюдечкам належало стояти в серванті, на найвиднішому місці! Ніхто з тих порцелянових чашок чай не пив, бо вони були дорогі, як пам’ять – тільки для любування!

А коли чоловік питав, що мені подарувати на День народження чи 8 березня, я завжди замовляла лише потрібні та корисні для дому дрібниці. Мій чоловік – господарська людина. То пилосос мені подарує, то набір каструль, то нову праску чи сковорідки. Чому не радіти, адже я цим щодня користуюся?

У мене речі не припадають пилом по коморах і антресолях. Намагаюся використати все, що мені дарують. Отримала у подарунок від сестри духи, наприклад. Не зовсім мій аромат, але викидати шкода. Раз на місяць можна і побризкатися. Або якщо доньці не підійшла помада, туш – з вдячністю беру собі. Тут розшила, там підшила, ось тобі й обновка. І гроші зайві не витрачаєш.

У мене нічого пропадає! Навіть якщо домашня тушонка здується, я її миттєво на сковорідку, потім у пиріжки. І їдять так, що за вуха не відтягнеш. Ледве прокисне компот – не виливаю. Розбавляю окропом, підсолоджувати трохи, ніхто й різниці не помітить.

Так мене виховали. Господиня має все робити для своєї сім’ї. Тому в мене завжди є запаси. Мішок цукру та гречки, пачка макаронів, борошна і солі. То ще бабуся навчила. А вона світову пройшла і знає, що таке голод та поневіряння.

Напевно, ми не порозумілися з невісткою Вікою саме через різні погляди на сімейну економію та господарство. Вікуся у нас іншого тіста. Скільки син їй грошей не дасть, все спустить на себе. Чиста егоїстка. Щоразу, коли ми бачимося, вона в обновці. То спідничка нова, то сумка. Косметики стільки, що хоч на базарі роздавай. Ось кому гроші не головне – головне їх кількість!

Скільки разів ми з сином через цю панночку сперечалися. Він за дружину, ясна річ, заступається. Каже, Віка працює, має право і на себе гроші витратити. Але я знаю, що вона тільки балакати добре уміє, а не діло робити. Заходжу до сина в гості – все бідненько, простенько. Готувати наша Вікуся не любить. Їй доставку простіше замовити.

І ось днями син попросив у мене поради, що подарувати дружині на 25-річчя. Хотів, як раніше грошей дати, але я його зупинила.

Знову ж розтринькає! Порадила зробити корисний подарунок – кухонний комбайн. Може невістка хоч так годуватиме сина краще!

Дитина послухала мене і вибрала дорогий наворочений комбайн відомої марки. Я стрибала б до стелі від такої краси. Він і сік вичавлює, і картоплю ріже, і тісто місить. З таким помічником на кухні все зробити за хвилини лічені можна. А що ж наша Вікуся?

Влаштувала на святі незабутнє «шоу». Досі перед гостями незручно.

Невістка не образилася. Вона була в дикій люті. Почала вивалювати претензії до чоловіка прямо посеред застілля.

Всі гості прийшли до ресторану з подарунками. Ми з чоловіком також були. Подарували грошовий конверт. Я не знаю, чого їй ще на кухню треба. Як тільки наша пані розпакувала подарунок сина, вся пішла червоними плямами.

Заголосила на весь ресторан:

– Ти на що натякаєш? Що я готувати не вмію чи маю тобі куховаркою стати? Ти, напевно, хотів це мамі подарувати?

Я перебила її і сказала, що не відмовилася б. Невістка лише кинула «забирайте!», ттицьнула мені в руки коробку і пішла, гнівно цокаючи підборами.

Син одразу кинувся за нею навздогін. І ось картина: усі сидять за столом, слова не скажуть. Очима один на одного кліпають. Не знають, чи йти, чи іменинницю чекати і пригощатися. А я одна сиджу щаслива. І подарунок окупила, і цінну річ придбала.

Поспілкувалися із сестрою з цього приводу, але так і не дійшли єдиної думки. Чи мала невістка право так нестримно себе внести і ганьбити мою дитину? Може, я була в чомусь неправа? Допоможіть розсудити і розібратися, хто правий!

Але я одного хочу – щоб син біг подалі від цієї дівулі, поки дітей нема, і знайшов собі нормальну дружину!

Джерело